Ответы
З давніх-давен прийнято вважати, що немає більшого боягуза, ніж заєць, що він боїться навіть своєї тіні. Наскільки ж є справедливим цей поговір про знайомого кожному симпатичного звірка, героя багатьох казок, байок і дитячих книг, розповідей мисливців?
Мабуть, у жодного звіра немає стільки ворогів, як у зайця. Небезпека загрожує йому і на землі, і з повітря, і вночі, і вдень. Хто тільки не переслідує зайчика: і мисливці з собаками, і лисиця з вовком, і куниця, і сова, і рябець, і навіть ворона. Життя в нього тривожне, бентежне, в клопотах про те, як би вціліти, не потрапити кому-небудь в зуби або в кігті. Мало-який доживе до восьми-десяти років.
Заєць на рідкість беззахисний. Єдине, що його може врятувати, – швидкі ноги. Почувши небезпеку, він або тікає, або ховається. Але чи це боягузтво?
Втечею рятується лисиця, білка, єнот і більш сильні звірі, у яких є грізна зброя самозахисту – гострі зуби, ікла, роги, кігті, копита.
Навіть ведмідь, який може постояти за себе, зляканий раптовим криком або пострілом, тікає, не оглядаючись, іноді навіть хворіє від переляку „ведмежою хворобою” – розладом шлунку.
Зайцям же ставиться в докір їхня втеча, але це не є доказом їхнього боягузтва. Навпаки, швидкий біг цього звірка потрібно вважати майстерністю. Так, бігун він відмінний.
Одна із приказок застерігає: „Доки зайця наздоженеш, парою зійдеш”. Під час погоні він може мчати по рівнині із швидкістю до 80 кілометрів за годину.
Якби не було в зайця таких швидких ніг, давно б вухаті на землі перевелися. Боротьба за виживання, бентежне життя розвинули в зайця надзвичайну обережність, багато хитрих вибриків.
Навіть у безвихідних ситуаціях він не розгублюється, не мчить, куди очі дивляться, а діє обережно, з розрахунком, винахідливо і моторно.
Заєць – великий мастак заплутати свої сліди, щоб збити з пантелику, перехитрити ворога.
Рятуючись, він може з ходу заплигнути на великий пеньок, у дупло, пориваючи свій слід і залишаючи ні з чим собаку-гончака і навіть досвідченого мисливця.
Під час льодоходу може форсувати ріку, переплигуючи з крижини на крижину.
Та і втікає заєць не завжди. Часто ховається десь в кучугурі, під кущем, у траві, терпляче очікуючи, видивляється: а раптом не помітять.
Лежить, зігнувшись у грудку, наче пружина, готовий миттєво зірватися з місця. Переконавшись, що небезпека минула, знову спокійно влягається відпочивати.
Мимовільно дивуєшся: яка витримка, які міцні нерви! Часто заєць заглядає в село, щоб поживитися чим-небудь у саду, на городі чи у дворі. Іншим разом, не звертаючи уваги на гавкіт собак, голоси людей, смакує капустою. Не кожний дикий звір відважиться на таке.
У біді заєць хоробро захищається.
Хай зайці живуть!