Помогите составить начало пожалуйста
...Було те під час війни. До міста підходили вороги. Місто запекло боронилося, але втриматися не було надії. З порту, аби не потрапити до ворожих рук, виходили в море останні кораблі. Хоч і в морі, звісно, чатували небезпеки...
Вийшов у море великий пасажирський корабель... На борту, либонь, з тисяча малечі - школярів, ще менших і зовсім малих. Спочатку було ніби все добре. Поруч із стерновим стояв на містку капітан, оглядав у бінокль і море, і небо. Море тихе й ласкаве...
Неподалік рівно погуркував меткий сторожовий катер, що супроводив пасажирське судно. На катері - четверо чи п’ятеро моряків. Ото і весь екіпаж.
Проти велетня-«пасажира» сторожове суденце здавалося маленьким, ніби іграшковим. Але воно готове було захистити дітей від небезпеки і з моря, і з неба.
Раптом, вкипівши очима в бінокль, сполотнів капітан. Побачив: тиха смарагдова гладь здибилася невисоким бурунцем. Його створює, стрімко плинучи попід водою, фашистська торпеда. То жахлива штука! Ударить в борт - і піде красень-корабель на дно...
- Ліворуч руля! - схвильовано й квапливо наказав капітан стерновому.
Той уже й сам побачив небезпеку і різко рвонув судно ліворуч. Ря-тунок тільки в тому, щоб якнайскоріше стати проти торпеди носом. Тоді черкнеться вона боком, відрикошетить геть і не зашкодить судну... Але ж здоровецький корабель, неповороткий.
Стерновий ціпить зуби, налягаючи на стерно, але судно повертається ліворуч поволі-поволі!.. Ні, не встигне підставити торпеді ніс!. Кінець!
І враз струшує повітря й котиться понад морем луною страшенний вибух. Здригнувся всім металевим тілом, став дибки на вибуховій хвилі красень-корабель.
Та скоро уляглася хвиля, розвіявся дим. Знову, як і раніше, тихе й ласкаве море... Але обіч корабля вже не погуркує сторожове суденце. В останню мить, перед самим кораблем, підставило воно торпеді свій борт, рвонувшись їй навперейми. Життя своє підставили матроси (За О. Пархоменком).
Ответы
У приморському містечку панувало почуття хаосу і неспокою. Море останнім часом все з більшою люттю викидала свої височенні гребні хвиль на піщаний берег, ніби хотіло прикласти всі свої зусилля до затягнутої боротьби. З кожним днем надії на перемогу перетворювалися у прозорий туман, що лягав на тужливі серця знедолених. У передчутті скорого нападу багато людей вже покинули місто у пошуках прихистку, але любов до домівки, залишала найвідважніших у місті. Та незважаючи на палкі зусилля людей хоч якось покращити життя, з кожним днем ставало дедалі нестерпним саме перебування в суцільній руїні, було мало провізії і багато зруйнованих шкіл і жилих будівель. Шляхи до міста окуповані і єдиний вихід забезпечував морський простір. На вулицях часто можна було зустріти заплаканих дітей, хворих чоловіків і знесилених жінок. Маяк біля порту працював у ритм усіх сердець міста, що швидкими поштовхами відстукувало останні хвилини.