Ответы
Любов часто засліплює людину , але проходить час і полуда спадає з очей.. Наврядчи фанатичну і безтямну любов можна вважати довговічною, та при це все ми всетаки піддаємось її солодкому полону. Чи правильно це? До нестями неможливо любити когось або щось постійно. Розум завжди головніший, навіть над самими чистими і щирими почуттями.
Усім добре відома повість Миколи Гоголя "Тарас Бульба". Автор вдало висвітлює проблему згубності фанатичного кохання на прикладі молодшого сина Тараса Бульби - Андрія. Він закохується у польку і втрачає адекватне мислення. Любов перетворює Андрія на зрадника Батьківщини. І врешті-решт ця любов приводить до трагічного фіналу - батько вбиває власного сина.
Ще один приклад ми можемо знайти у творі Михайла Коцюбинського "Тіні забутих предків". Здавалось, це безтурботне кохання, що пов"язало з самого малечку дітей двох ворогуючих родів Марійки Гутенюк і Івана Палійчука, не предвіщає біди. Але смерть Марійки загублює душу Івана. Він відвертаєтьс від суспільства і подається у відлюднення на шість років, а коли навіть повертається знаходить єдину відраду у філістерських радощах. І не правда, що Івана зжив з світу Юра-мольфар через кохання до Палагни. Герой прагнув до своєї любки Марічки, і врешті прямуючи за її голосом падає в урвище. Через декілька днів пастухи знаходять його напівмертвого, але він всеодно помирає.
Отже, кохання - це прекрасне почуття, що дарує радість і щастя людям, але фанатичність обертає його в страшну зброю.