Мій літній поїзд зупинився знову
перед цією айстрою смутною.
І я зійшла в її казкову тінь.
"У нас дощі!" - буденно повідомив
мій чоловік. А я зітхнула: "Вдома..."
І привітала радощі прості.
Притишена до світлого ріаnо,
десь, за стіною, скрипочка співала.
Я сіла в крісло до вікна лицем.
І милостиво осені кивнула,
мовляв, я вже готова. Я вернулась.
Розпочинай класичний свій концерт.
Заговорив у сутінках годинник
про те, як час проходить крізь людину
і там, за нею, - вічністю стає.
І розуму нема туди дороги.
І лиш душі меланхолійний погляд
провидить все, коли годинник б'є.
Вступає дощ... Високий і безмежний,
Заслухатись його - необережно.
Розмиє дощ той нетривкий сосуд,
в який тебе природою відлито,
яким тебе одділено од світу,
і переллє в холодний білий сум
просторів... Але годі вже печалі.
Бо нетерпляче галасує чайник.
І славословить затишок цвіркун.
І в тому всьому є спокійна сталість,
Мов за віки нічого тут не сталось.
Завжди тут бив годинник у кутку.
Завжди під ним дівчатко виростало.
В товсті косички банти заплітало.
І сутінки торкалися вікна...
Усе мина...
Але довіку буде -
твій дім, і осінь, і ласкаве чудо
концерту для дощу і цвіркуна.
Ответы
Мой летний поезд остановился снова
перед этой астры грустной.
И я сошла в ее сказочную тень.
"У нас дожди!" - Буднично сообщил
мой муж. А я вздохнула: "Дома ..."
И поздравила радости простые.
Приглушенный к светлому риаnо,
где-то за стеной, скрипочка пела.
Я села в кресло к окну лицом.
И милостиво осени кивнула,
мол, я уже готова. Я вернулась.
Начинай классический свой концерт.
Заговорил в сумерках часы
о том, как время проходит сквозь человека
и там, за ней, - вечностью становится.
И Ума нет туда дороги.
И только души меланхолический взгляд
провидит все, когда часы бьют.
Вступает дождь ... Высокий и безграничен,
Заслушаться его - неосторожно.
Размоет дождь то непрочный сосуд,
в который тебя природой отлит,
которым тебя оддилено от мира,
и перельет в холодный белый сумм
пространств ... Но хватит печали.
Потому нетерпеливо кричит чайник.
И славословит уют сверчок.
И во всем этом есть спокойная постоянство,
Как за века ничего здесь не произошло.
Всегда здесь бил часы в углу.
Всегда под ним девочка вырастало.
В толстые косички банты заплетали.
И сумерки касались окна ...
Все мина ...
Но вечно будет -
твой дом, и осень, и ласковое чудо
концерта для дождя и сверчка.