Question

цитати до характеристики образу Терентія Гавриловича Пузиря!!! СРОЧНО , ПОЖАЛУЙСТА

Answer 1

Терентій Гаврилович Пузир — великий український капіталіст-землевласник, який вийшов із середняків. Він ще не звикся зі своїм становищем мільйонера і тому в ньому ще живе дух ненажерливості, хворобливої ощадливості, властивий дрібним власникам. Його жінка згадує: «Ми були так собі хазяїни, з середнім достатком». Через тридцять п'ять років землі Пузиря, за висловом німця-купця, уже нагадували ціле княжество, яке й за три дні не об'їдеш. На цих земельних просторах розташовано кілька великих економій, де працюють Сотні постійних і строкових робітників. У степах випасається сорок тисяч овець, вирощується сотні тисяч пудів пшениці й цукровий буряк для цілого заводу.



Але правда й те, що одному чоловікові своєю власною працею стільки не заробити. Тому Пузир всі свої зусилля так спрямовував, щоб з усього «користь витягать, хоч би й зубами прийшлось тягнуть — тягни». Він і його жінка «ніколи не знали, що можна, а чого не можна; аби бариш, то все можна!» Сам хазяїн зізнається, що він « йшов за баришами наосліп, штурмом кришив направо і наліво, плював на все і знать не хотів людського поговору...».

Отже, більша частка багатства Пузиря нажита нещадною експлуатацією чужої праці, різними махінаціями. І з роками прагнення до наживи в хазяїна збільшується, тому безсовісний визиск трудящих посилюється — їм намагається заплатити за роботу якнайменше, годує гірше собак, таким хлібом, що «ні вкусити, ні відламати». Хазяїн не змінює грубих примітивних форм глитайської експлуатації. Кінець кінцем це призводить до бунту в одній з економій. Пузир користується народною бідою — голодом і скуповує в селян худобу за безцінь. У своїх «комерчеських» справах заходить так далеко, що вступає в суперечку з законом: «прикриває» злісного банкрута Михайлова, взявши у нього на випас дванадцять тисяч овець.

Пузир настільки засліплений жадобою наживи, що йому все мало: «Шукаю, де б більше купить землі, бо скільки б чоловік її не мав — все бракує». Про свої прибутки Пузир думає навіть тоді, коли жити йому залишилося не більше двох-трьох днів.

У комедії головний герой виступає перед читачем уже з готовим, сформованим характером. І увага автора зосереджена на тому, щоб якомога повніше розкрити його в діях. Усі помисли і вчинки Пузиря спрямовані на одержання прибутків. А щоб їх досягти, доводиться бути і безчесним (обіцяє Калиновичу дати згоду на шлюб з донькою, а сам думає: «Обіщать можна все, аби вирятував... Обіцянка — цяцянка»), і несправедливим (навмисне платить робітникам під кінець строку дуже мало, «тоді половина строкових не видерже, повтікає, а жалування зостанеться в кишені...»), і жорстоким (виганяє чабана Клима і помічника економа Зозулю, розуміючи, що вони не винні), і деспотичним (хоче віддати дочку заміж за нелюбого їй сина землевласника-мільйонера, і каже, що «так буде, як я хочу!»). Пузир скупий до смішного (згадаймо історію з кожухом і халатом; дружина й дочка змушені були інсценізувати купівлю цього халата ніби за мізерно низьку ціну. А те, що він їздить у місто зі своїми харчами і жаліє найпростішого обіду для свого спільника в шахрайстві Маюфеса, свідчить про те, що Пузир ще не звикся зі своїм образом мільйонера). Він байдужий до громадських справ, хоч є земським гласним, не їздить на збори. Про важливе питання — « продовольствіє голодного люду до урожаю» цинічно говорить: «Це до мене не тичеться. Це химера! Голодних буде тим більше, чим більше голодним помагать». Разом з тим честолюбний — дуже радіє орденові Станіслава на шию, хоче, щоб його пізнавали здалеку і шанували в будь-якому одязі.



Безкультур'ю Пузиря теж немає меж: Котляревський йому «безнадобності», на «степах у Гоголя» він «не бував», нічого про них не чув і не знає. Золотниц-кий прямо говорить своєму багатому і неосвіченому сусідові: «Ах ти, нещасна, безводна хмара! І прожене тебе вітер над рідною землею, і розвіє, не проливши і краплі цілющої води на рідні ниви, де при таких хазяїнах засохне наука, поезія і благо народу!!!» Кожен, хто сповнений благородних поривань, для Пузиря — дивна людина: «Чудні люди! Голодних годуй, хворих лічи, школи заводь, пам'ятники якісь став!.. Повигадують собі ярма на шию і носяться з ними, а вони... їм кишені продирають».



Грубість і цинічність Пузиря драматург майстерно передає через його мову, насичену дієсловами в наказовій формі, згрубілими фразеологізмами, лайливими словами: «Так ви зробіть у Мануйлівці бідність!»; « Це тобі не борщ, тут пробувать нічого —треба взять! Ти разумієш? Взять!»; «Ви ніколи не пробуйте, а просто — їжте!», «Порфирій, настали

зуби! Опите, стежка протоптана, шквар!»; про часті приїзди Калиновича говорить, що той унадився до них, «як свиня в моркву», називає вчителя «голодранцем», «учителишкою». Робітники у нього —«пси», «ідоли», співучаснику шахрайстві Михайлов— «голяк масті».