Ответы
Що таке обрядовий хліб? Так називають страви, що є продуктом рільництва і мають ритуальне застосування. Короваї, святкові калачі, бублики, весільний дивень, вареники, різдвяний книщ, зрештою каша або ж взагалі зерно, які також використовуються в різноманітних обрядах.
Дуже давно, ще за часів наших предків слов’яни поважливо та з шаною ставились до людей, причетних до вирощування хліба та всіх зайнять, пов’язаних з ним. Адже не було нічого важливішого в житті людини, ніж хліб, що займав чи не найголовніше місце в культурі, обрядах та релігії. Слов’яни, настільки звиклі до того, що він завжди є на столі та є символом достатку и життя, у роки неврожаю хліба відчували голод та потерпали, хоча в лісах їжі – дичини, риби, ягід та коренів - було вдосталь. За переказами багатьох народів світу найпершим орачем був сам Господь Бог. Це можна знайти в культурі німецькій, грецькій, перській. Українські колядки, наприклад, зображають Бога та найбільших святих в образі хліборобів.
Ці своєрідні хлібні обряди супроводжували безліч господарських дійств: оранка, сівба, зажинки і обжинки та решта мали не проходили без них. При цьому кожен з них йшов пліч-о-пліч з обідом, де певні спеціальні страви виготовлялись з борошна. На початку жнив, наприклад, господарки на Україні варили вареники, обжинки починали з величезним короваєм вже з нового зерна, що роздавали по шматочку женцям та родичам. Початок жнив у Чехії пов‘язаний з пряжмом – на сковороді запікали зрілі зерна хлібних культур. Господарки Болгарії випікали після жнив турту, тобто прісний хліб, обмазаний медом, що також роздавався членам родини та сусідам.
Варто сказати хоч трохи і про каші. Каша та хліб вважались з міфологічної точки зору стравами одного порядку. Вживання каші, що входить в обряд, тісно пов‘язане з використання в ритуалах хліба та зерна. Це можна побачити в міфології різних народів світу. В Індії ячмінна каша приносилась в жертву Пушану – богу скотарства. Римляни на день народження дитини готували кашу. Подібний обряд був у давніх германців на свято Берхти (Гольди), жіночого божества. Його прообраз – це Велика Богиня. Фразеологізм «заварити кашу» дойшов і до наших днів, означаючи початок важливої та складної справи.
Так ми бачимо, як в різні календарно-обрядові свята був звичай вживати кашу, зокрема кутю. Згадували і про коливо на поминанні. Можна ще додати про коливо, що його готували жінки в першу суботу на Великий піст, в день згадування померлих. Невеличкий горщик, повний колива та меду, відносили о церкви і над ним справляли панахиди.
Крім цих обрядів кашу щедро використовували і в обрядових весільних стравах. Навіть слово «каша» було тісно пов’язане з весільними святами. На князівських весіллях кашу підносили молодим. Коли загальна трапеза закінчувалась, молоді брали по кілька ложок каші та підкидали її до стелі – так приносилась жертва богам, духам. Те ж саме робили на Святвечір – з кутею: якщо кутя прилипне до стелі – буде врожайним рік.