Ответы
Жили собі чоловік і дружина. Обоє такі ледачі… Та к і силкуються діло на чужі плечі скинути, аби тільки самим не робити… І двері в хату ніколи на гачок не засували: уранці-бо вставати, руку простягати та знов гачка скидати… І так проживемо.
Якось жінка наварила каші. А що вже закрупинка від крупинки так і відпадає. З’їли кашу і ложки облизали. Глип, а в горщику збоку на дні приварилася каша, мити горщика треба. От жінка й каже:
– Ну, чоловіче, я своє діло зробила – каші наварила, а горщик тобі мити!– Ну, чоловіче, я своє діло зробила – каші наварила, а горщик тобі мити!
– Та годі-бо! Чи ж то чоловіче діло горщики мити! І сама помиєш.
– А от і не подумаю!
– І я не буду.
– А не будеш – хай так і стоїть! – сказала жінка, поставила горщик на припічок, а сама на лаву.
Стоїть горщик немитий.
– Жінко, чуєш, жінко! Треба горщика помити!
– Сказала – твоя це робота, ти й мий!
– Ну ось що, жінко! Умова дорожча від золота: хто завтра перший встане і перше слово скаже, тому й горщика мити.
– Гаразд, лізь на піч, там видно буде.
Уклалися. Чоловік на печі, жінка на лаві. Настала темна ніченька, потім ранок.
А вранці ніхто й не встає. Ні те, ні те не ворухнеться – не хочуть горщика мити. Жінці треба корівку поїти, доїти і в череду гнати, а вона й з лави не підводиться.Сусідки вже корівчин погнали.
– А що це Меланки не видно? Чи все благо?
– Та, буває, припізнилася. Назад ітимемо, мо’, зустрінемо