Ответы
МАЗЕПА ЯК РОМАНТИЧНИЙ ГЕРОЙ. «Незвичайний герой в незвичайних обставинах», — це гасло романтизму, літературного напряму, який розвивався наприкінці XVIII — у перших десятиліттях XIX століття, стало провідним у творчості багатьох письменників цього періоду. Одним із представників романтичної течії у світовій літературі є Джордж Гордон Байрон, англійський поет, який багато писав про різні країни. Один з його творів — «Мазепа» — присвячений постаті українського воїна.
На початку поеми Дж. Байрон зазначає, що в основу твору покладений один з епізодів «Історії Карла XII» французького письменника Вольтера про те, як юний Мазепа був покараний за любовний зв’язок із дружиною одного польського вельможі: його прив’язали до дикого коня, якого відпустили на волю. Герой трохи не вмер від спраги, голоду та фізичних мук, і ця подія — центральна у поемі. Сюжет поданий у формі розповіді про ці події: під час відпочинку Мазепа розважає цією історією шведського короля Карла XII, коли вони тікають до Туреччини після поразки під Полтавою 1709 року.
Сюжет поеми та й сам образ Мазепи — суто романтичні. Автор звертає увагу на історичні події, а зацікавленість давниною, увага до фактів минувшини вважається однією з рис романтизму. До того ж письменник у тексті використав назви зброї, одягу, предметів побуту (рушниця, кремінь, жупан, боклажка тощо) українців, додавши поемі національного колориту. Не доводиться сумніватися й у тому, що Мазепа — незвичайний герой, якого так любили зображувати митці-романтики. Він «міцний, як дуб», «суворий», свою мізерну пайку їжі він поділяє між стомленими вояками. Карл XII характеризує його як непересічну особу:
У всіх із нашого гуртка
Відважний дух, тверда рука,
Та хто в цей час маршів, боїв
Балакав менше й більш зробив,
Ніж ти, Мазепо?
На землі
Від Олександрових часів
Такої пари не знайти,
Як твій Буцефалос і ти.
Та з незвичайними людьми трапляються й незвичайні ситуації. Мазепа розповідає королю, як колись закохався в дружину пихатого вельможі, як вони зустрічалися таємно, щоб не побачив чоловік, який замучив усіх своєю погордою. Та закоханих викривають, і Мазепі придумують страшну кару: ременями прив’язавши його до спини неприрученого коня, пускають тварину вчвал. Кінь зі страшною швидкістю несеться весь день і ніч через поля, ліси, перепливає через потік… Головний герой давно змучений, ремені натерли його тіло, він задихається від спраги й відчуває муки голоду.
Кінь же, не витримавши такої напруги, падає та здихає. Мазепа розуміє, це — кінець, йому, напівживому, немає ніякого порятунку, і провалюється в небуття… І ось знову романтичний момент — втручання в події нереальних, надприродних сил. Коли Мазепа розплющує очі, то бачить схилене над ним миле обличчя ангела. Щоправда, «ангел» виявився простою дівчиною, яка випадково знайшла прив’язану до мертвого коня людину, та він вірить, що тільки милосердне провидіння може з’явитися в такій подобі, убачає в цьому знак долі. І справді, скоро він стає гетьманом у цьому краї, тому говорить про коня, до якого був колись прив’язаний, так:
Він путь поклав мені до трону,
Хіба ту долю нам збагнуть?
Показавши постать Мазепи у поемі, Дж. Байрон укотре проявив себе як прихильник романтичного методу зображення дійсності. Історичний сюжет, незвичайний головний герой, втручання надприродних сил у життєві ситуації — усе свідчить про це.