Question

написати твір опис природи в горах

Answer 1

  Завтра мы всей семьей едем в горы. Мне надо собрать рюкзак. Мы возьмем палатку, фотоаппарат, котелок, спальные мешки и продукты. 
    Утром мы встали рано и поехали на вокзал. Мама пошла к кассе за билетами. Вскоре подошел наш поезд. В поезде мы позавтракали и со свежими силами отправились в горы. 
    Перед нами открылся прекрасный вид: высокие горы и снежные вершины, склоны, заросшие низким кустарником и цветами. Кругом летают веселые стрекозы. Солнце теплыми лучами обогревает землю. Чистые и прозрачные горные реки весело стремятся по склонам вниз. 
    Мы выбрали место стоянки, поставили палатку и разожгли костер. Время близилось к вечеру. Солнце постепенно исчезло за вершинами гор. 
    Наступила ночь, пора спать. Ночь в горах полна таинственных шорохов и звуков, жизнь не замирает ни на минуту. Вот в последний раз прокричала сова, скоро наступит рассвет. Я забралась на высокий выступ скалы и оттуда увидела движущуюся точку, которая оказалась горным козлом. И как им удается так ловко прыгать по кручам?! Мимо меня проскользнула ящерица и замерла на камне. После холодной ночи она грелась на солнце. 
    Ниже по склону горы идут другие туристы. Я спустилась к лагерю. Самое время перекусить! Гуляя по горным тропам, приятно размышлять о пережитом. Вдалеке показались пещеры. Я достала карманный фонарик и сделала несколько шагов вглубь, неведомая сила вела меня по пещере. Впереди каменный завал, но в нем довольно большая дыра. Рядом лежат булыжники, значит, здесь кто-то побывал. Вдруг туннель резко поворачивает вправо, далеко впереди виден свет. Это выход. 
    Я вспомнила о времени. В горах оно бежит незаметно. Вернувшись в лагерь, я легла спать. Завтра пора ехать домой. Когда мы сели в вагон, назад побежали горы и деревья. 
    Дома я еще долго вспоминала эту поездку!

Answer 2

Вузькою долиною, яка зветься ущелиною, проходить гірська дорога. Автотраса здається лише тоненькою світлою стрічкою на тлі гір. Весь інший простір, куди сягає зір, займають величезні гори, їхні схили та вершини. Вище їх - тільки небо.

Ближче до дороги гори знаходяться не гострі піки, а округлі вершини. Вони густо заросли лісом. Здалеку може здатися, що це товсті спини величезних волохатих ведмедів, а шкури у них зеленого кольору. Але шерсть на спинах ведмедів - це столітні смереки висотою в десятки метрів.

Вище лісу знаходяться полонини – безмежні пусті альпійськи луги. Надо полонинами здіймаються справжні висотні піки, побілені снігом. Вони надягають білі шапки зі снігу та льоду ще восени, а тільки наприкінці весни знімають їх. Ці гори народжують бурні, льодяні та кришталево чисті гірські річки, що стримко збігають униз.

Вершини громадяться одна за одною, і немає їм кінця. Деякі з них утворюють дивні велетенські фігури, схожі на людей та звірів. Далеко на обрії вже не видно самих гір, а тільки їхні примарні обриси. Нібито голубуваті примари встають одна за одною на тлі неба.

У горах людина ближче всього до неба. Адже на схилах гір можна навіть побачити густі біленькі хмарки, що ніби заблукали там. Вони висять так низько над землею! Здається, до них можна дострибнути, дотягнутися рукою та відірвати й собі шматочок, який потім повільно розтане в руці, як туман. Де ще можна побачити, як небо стає нижче землі, як не в горах?