Question

У чому полягли головні причини загострення стосунків між країнами - переможницями напередодні і в ході Паризької конференції

Answer 1

18 січня 1919 в Дзеркальному залі Великого Версальського палацу в урочистій обстановці було відкрито Паризька мирна конферерщія. Це був найбільший міжнародний форум з часів Віденського конгресу 1814-1815 рр. У конференції взяли участь представники 27 країн-переможниць, які воювали або оголосили війну Німеччині.
Найважливіше завдання Паризької конференції полягала в створенні і правове оформлення нової системи міжнародних відносин. Фактично мова йшла про переділ сфер впливу між великими державами, про рішення доль народів Європи і світу, про заснування нового світового порядку.
Історична значимість цієї чадачі визначила виділення наступних основних питань: 1) мирне врегулювання німецької проблеми; 2) розробка і укладення мирних договорів з колишніми союзниками Німеччини - Австрією, Угорщиною, Болгарією і Туреччиною; 3) територіально-державне перебудову в Центральній, Східній і Південній Європі; 4) визначення статусу колишніх колоній Німеччини і володінь Османської імперії; 5) створення першої в історії людства міжнародної організації із забезпечення миру і безпеки народів; 6) особливе місце займав «російське питання», без дозволу якого неможливо було серйозно говорити про всеєвропейської мирне врегулювання.
Провідну роль в прийнятті рішень грали п'ять великих держав - організаторів конференції: США, Англія, Франція, Італія і Японія. Це були країни, «що мали інтереси загального характеру». Від їх планів і дій залежало, яким буде післявоєнний міжнародний порядок. Всі інші учасники форуму називалися державами, «мали інтереси приватного характеру», і залучалися до обговорення питань, тільки їх стосувалися. У повній відповідності з такою розстановкою сил були сформовані керівні органи конференції. Формально «верховні права» були закріплені за пленарними засіданнями конференції, на яких були присутні делегати усіх з трап-учасниць. Фактично всі серйозні питання вирішувалися в «Раді десяти», куди входили глави урядів і міністри закордонних справ п'яти держав. Важливі функції з підготовки основних документів виконував «Рада п'яти», що складалася з міністрів закордонних справ держав-переможниць. Незабаром після відкриття конференції коло «вершителів доль народних» став все більше звужуватися. навесні
1919 був утворений «Рада чотирьох», в якому засідали лідери провідних держав без японського представника через незацікавленість Японії в обговоренні європейських проблем. На ділі всі важелі управління роботою конференції, так само як і вироблення всіх основних її рішень зосередилися в офіційно незареєстрованому «Раді трьох», або в «великій трійці», яку склали Вільсон, Ллойд Джордж і Клемансо.
Незважаючи на пафосні декларації про скасування таємної дипломатії і «відкритих мирних переговорах», робота конференції носила нерівноправний і здебільшого закритий характер. Голосними могли вважатися тільки пленарні засідання. Але вони скликалися всього б раз і, головне, на них лише офіційно затверджувалися вже прийняті великими державами рішення. Діяльність «Ради десяти», «Ради п'яти» і особливо «Ради чотирьох», де і розроблялися ці рішення, проходила в обстановці суворої секретності.
Питання мирного врегулювання з переможеними державами обговорювалися без участі їх представників. Так, делегація Німеччини запрошувалася на Паризьку конференцію за все три рази 7 травня - для ознайомлення з початковим варіантом мирного договору; 16 червня - для вручення уточненого варіанту, який мало чим відрізнявся від початкового; і 28 червня - для підписання остаточного варіанта, який зовсім не відрізнявся від уточненого. При цьому між другим і третім «викликами» на конференцію держави-переможниці пред'явили Німеччини ультиматум з вимогою

Answer 2

Паризька мирна конференція проходила з перервами від 18 січня 1919 по 21 січня 1920. На конференцію було запрошено делегації з 27 країн, з яких 10 брали безпосередню участь у війні, 14 формально знаходились у стані війни (фактично допомагали лише економічними засобами) і 3 новостворені держави. Найчисельнішою була американська делегація, число співробітників якої досягло 1300. Вперше в історії дипломатії переможені держави не брали участі в переговорах. На конференцію Німеччина і її колишні союзники були допущені лише тоді, коли були вироблені проекти мирних договорів з ними. Учасники конференції офіційно названі «Союзні та здружені держави» з самого початку роботи були поділені на чотири нерівноправні категорії:

Країни учасники війни, що мають інтереси загального характеру і беруть участь у всіх засіданнях та в роботі всіх комісій (Велика Британія, Французька республіка, Королівство Італія, США, Японська імперія).
Країни учасники війни, що мають інтереси часткового характеру (Бельгія, Бразильська республіка, Британські домініони, Королівство Румунія, КСХС).
Держави, які знаходяться в стані розриву дипломатичних відносин з Німеччиною і її союзниками (в основному латиноамериканські країни).
Держави, що знаходяться в процесі утворення (Польська республіка, Чехословацька республіка та ін. запрошувались однією з п'яти великих держав на засідання, що їх стосувалися). Радянську Росію до участі в роботі конференції не було запрошено.
Головну роль відігравала «Рада трьох» на чолі з прем'єр-міністром Великої Британії Ллойд-Джорджем, Французької республіки — Клемансо і президентом США — Вільсоном.

Також роль на конференції відігравала «Рада чотирьох»: ті ж самі та прем'єр Королівства Італія В. Е. Орландо. Крім «Ради чотирьох» найважливіші рішення приймались також «Радою десяти», яка складалась з глав урядів і міністрів закордонних справ США, Великої Британії, Французької республіки, Королівства Італія та Японської імперії. З самого початку роботи конференції проявились суперечності між найбільшими країнами з усіх питань, які розглядались. Засідання проходили у гострих дискусіях, які інколи загрожували зривом роботи конференції. Найгостріші суперечності проявились між Французькою республікою, США та Великою Британією при опрацюванні статей Версальського договору, статуту Ліги Націй. Президент США Вудро Вільсон наполягав на розгляді в першу чергу питання про створення Ліги Націй та її Статуту, в той час як Ж. Клемансо на передній план висував укладення договору з Німеччиною. 28.4.1919 після тривалих дискусій був прийнятий спільний американо-британський проект статуту, який не врахував пропозиції Французької республіки про створення штабу і збройних сил Ліги Націй. Статут Ліги Націй за пропозицією Вудро Вільсона включався як невід'ємна частина у всі мирні договори.