Ответы
Три сектори економіки (господарства).
Національна економіка країни має певну структуру. Під структурою розуміють внутрішню будову, що показує, із яких елементів складається економіка. Так, економіка (господарство) поділяється на складові, що характеризуються різними співвідношеннями й взаємозв’язками. Вона включає елементи (види економічної діяльності) виробничої та невиробничої сфер. Більшість підприємств виробничої сфери виготовляють матеріальні цінності. Підприємства невиробничої сфери здебільшого надають послуги.
Первинний сектор економіки (видобуток сировини та виробництво напівфабрикатів): сільське, лісове та рибне господарства, добувна промисловість. Цей сектор здебільшого включає діяльність, пов’язану з вирощуванням, збиранням, видобутком, очищенням та переробкою сировини на місці. Він найбільше залежить від природних умов і природних ресурсів.
Вторинний сектор економіки: переробна промисловість і будівництво. Цей сектор використовує продукцію первинного сектору, із якої виробляє продукти для споживання, продажу або використання в інших видах господарської діяльності. Залежність від природних умов і природних ресурсів у ньому значно зменшується, зростає значення обладнання (у тому числі складних машин) і кваліфікації трудових ресурсів.
Третинний сектор економіки: послуги населенню та підприємствам. Тут не передбачено створення матеріальних продуктів, але сектор впливає на обсяги їх випуску та якісні показники. У третинному секторі, або сфері послуг, відбувається подальше зростання значення обладнання та кваліфікації трудових ресурсів. До цього сектору належать транспорт і торгівля, фінанси й страхування, комунальне господарство та інформаційна, освітня, наукова, медична, туристична діяльність тощо.
Зміни у співвідношенні секторів економіки (господарства).
Первинний сектор економіки об’єднує види діяльності, пов’язані з видобуванням сировини та її переробкою в напівфабрикати. До нього належать сільське господарство, рибальство, лісівництво, мисливство та видобування мінеральної сировини (вугілля, нафти, металічних руд тощо). Первинний сектор був першим в історії людства, з нього розпочалася економічна діяльність первісних людей (збирання й полювання). Йому належало провідне місце в економіці країн світу до початку промислової революції. У межах первинного сектора найважливішим видом діяльності було сільське господарство. Нині його переважання у ВВП країни здебільшого свідчить про низький рівень її економічного розвитку. Прикладом цього є чимало країн Африки, де досі значна частина населення зайнята в сільському господарстві. Але є і винятки. Первинний сектор (видобування нафти й газу) є основою економіки багатих країн Перської затоки, таких як Саудівська Аравія й Катар. Суспільство, яке існує в умовах панівного традиційного сільського господарства, називають доіндустріальним, або аграрним.
Вторинний сектор економіки утворюють види діяльності переробної промисловості й будівництва. В економіці країн Західної Європи вторинний сектор панував у XX ст. (Перша промислова революція). Передумовою переходу від економіки первинного до економіки вторинного сектора було поліпшення технологій ведення сільського господарства, що зумовило підвищення продуктивності праці. У зв’язку із цим вивільнялись робоча сила й фінансові ресурси, які було спрямовано на розвиток промисловості. Суспільство, що існує в умовах панівного вторинного сектора економіки, називають індустріальним.
Третинний сектор економіки — це сфера послуг. Перехід до третинної економіки пов’язаний зі зростанням продуктивності праці в промисловості, у зв’язку із чим вивільнялись ресурси для розвитку сфери по-
слуг. До сфери послуг належать: освіта, наука, культура, туризм, охорона здоров’я тощо. Останніми роками в цьому секторі високими темпами розвиваються інформаційні технології.
Країни, у яких переважає третинний сектор економіки, називають постіндустріальними, або інформаційним суспільством. Це країни-лідери економічного розвитку світу.
Україна має показники типової країни, що перебуває на індустріальному етапі розвитку суспільства. Частка вторинного сектора сягає майже 45 % вартості ВВП, відносно високою є також частка первинного сектора. Натомість відсоток третинного сектора в економіці України значно нижчий, ніж у провідних постіндустріальних країнах світу (США, Японія, країни Західної Європи).
Часто з третинної сфери економіки виділяють четвертинну — інформаційну. Це інформаційні технології, наукові дослідження, маркетинг, банківські й фінансові послуги та інші, пов’язані не з виробництвом як таким, а з його плануванням й організацією. Прикладом успішного розвитку такої економіки є Сингапур.
Миколаївський глиноземний завод — приклад успішної концентрації виробництва. Це найбільше в Україні й одне з найбільших у Європі підприємств кольорової металургії, оснащене сучасним обладнанням. Підприємство є лідером у світовій алюмінієвій промисловості за рівнем екологізації. У нього найменші викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря.
Технологічна (стадійна) спеціалізація — це послідовне виробництво напівфабрикатів, деталей чи вузлів на різних підприємствах, кожне з яких виконує певну стадію обробки або ж спеціалізується на окремій стадії технологічного процесу.
Територіальна спеціалізація — зосередження виробництва в окремій територіальній одиниці поділу. Виділяють міжнародну, міжрегіональну та локальну спеціалізацію.
Кооперування виробництва — процес встановлення виробничих зв’язків між різними спеціалізованими підприємствами, які спільно працюють над виробництвом складної продукції. Наприклад, для виробництва автобуса необхідні деталі, що виробляють кілька сотень спеціалізованих підприємств. Вони постачають ці деталі на складальне підприємство, яке випускає готову продукцію. Про ступінь розвитку кооперування виробництва в межах окремих гігантських корпорацій свідчить те, що окремі деталі, вузли автомобілів для корпорації «Джене-рал моторз» постачають майже 40 тис.
дрібних і середніх підприємств.
Сучасні найбільші світові компанії — приклад комбінування виробництва. Наймогутніші з них широко застосовують різні види концентрації, диверсифікації з метою встановлення глобальних виробничих ланцюгів. Наприклад, «Фіат» має автоскладальні підприємства в Польщі, Італії, Єгипті.
Диверсифікація виробництва — це процес його кількісного та якісного поділу й подрібнення. Диверсифікація характерна для великих підприємств із високою концентрацією виробництва. Наприклад, великі компанії водночас із виробництвом ракетної техніки розгортають випуск високотехнологічної електронної апаратури, побутової техніки.
Агломерування — це процес утворення тісних економічних зв’язків між підприємствами на основі спільної інфраструктури в межах відповідної міської агломерації. Найбільш ефективним є їх розміщення у великих містах.