Question

твір-мініатюра про пролісок

Answer 1

Це мій твір сам у школі писав                                                                               
Вчителька в школі попросила дітей намалювати листівку з весняною квіткою, для того, щоб привітати маму з Днем 8 Березня. Марійка була досить розумною, як на другий клас. Непогано вчилася і була дуже кмітливою. Але цього  разу сказала: “Всі малюють, а я подарую живу – отого проліска, що вже багато років росте один біля глибокої криниці”.  
    Дівчинка навіть і не здогадувалася, що це була незвичайна квітка. 
    Продзвенів дзвінок, діти весело побігли вітати своїх мам, тільки Марійка не поспішала, бо знала, що квітка нікуди не дінеться.  «Вона без ніг, не втече!» – думалось їй.  
    Нарешті прийшла до криниці, де ріс загадковий одинокий пролісок. Тільки нахилилася, щоб його зірвати, позаду неї пролунав хрипкий голос: ”Не смій!”.
Обернувшись, дівчинка побачила криву тінь – це був старий Мирон. Марійка дуже злякалася. Цей дід, завжди якийсь дивний, тому його всі боялися, хоч він ніколи й нікому шкоди не заподіяв.  
”Не роби цього, бо можеш стати такою як я”, сказав Мирон. Дівчинка не розуміла про що дід каже і перелякано мовила до нього: „ Дідусю, я хочу зірвати цю квітку, для своєї любої  мами, щоб привітати її зі Святом Весни”. 
„Дорогенька дитинко, цього робити не можна” – тривожно відповів дідусь. 
„Але чому?» –  запитала Марійка. В її маленькій голові ніяк не могло осісти це слово заперечення. Дідові стало шкода дівчинки і він вирішив дати   відповідь на це болюче для нього питання та розповісти їй жахливу історію зі свого життя: ”Сідай отут, Марійко, зі мною, на лавочку. Я тобі про все розповім”. 
Дівчинка дуже боялась діда, але її цікавість виявилася сильнішаю за страх. 
      Надворі було по-весняному тепло, сонечко виглянуло із-за хмариночки.
”Час починати” – пробурмотів дід, - ”Це трапилось весною.  Надворі було  тепло, майже як тепер. Я, молодий, красивий повертався з армії. Грошей у мене не було, а дівчині, яка мене чикала з армії майже три роки, так хотілося бодай квіти принести. Я йшов якраз біля цієї криниці, а тут квітів було зо три сотні якщо не більше. Думаю, зірву кілька і порадую кохану цими первоцвітами. Зірвав одну, другу, третю, четверту, а п’яту висмикнув навіть з цибулиною. Вона була найбільшою й найкращою. Як обривалось останнє коріння, я почув якійсь стогін. Це була квітка-цариця, що гірко застогнала.