Ответы
Ответ:
Объяснение:
Останні десятиліття у гуманітарному дискурсі актуалізувались дослідження медіа, які набули особливого значення у контексті інформаційно-комунікаційної революції ХХ століття. Сформувався особливий тип культури – медіакультура, в якій сьогодні проявляється людський спосіб
буття в його антропологічній єдності та онтологічних відмінностях.
У статті визначено два основні вектори дослідження медіакультури – інструментальний та
онтологічний, де медіа розуміється як самостійний посередник, як середовище комунікаційних
процесів, як світ буття людини. Окреслений ще у 60х роках ХХ ст., він не набув серйозного філософського осмислення у контексті загально філософської проблематики буття.
З метою поглиблення онтологічного осмислення медіакультури автором запропоновано ретроспективу філософських поглядів на категорію «світ» як центральну в онтології у контексті
визначення місця медіакультури у світі буття людини. На основі концепцій Р. Декарта, Г. Гегеля,
Е. Гуссерля та К. Маркса медіакультуру визначено у кількох буттєвих вимірах – як світ речей, як
світ культурних смислів, як світ спілкування та як світ практичного самоздійснення. Автор приходить до висновку, що необхіднопершочергово дивитись на медіакультуру з точки зору можливості застосування людиною поширюваних нею (медіакультурою) ідей, способів поведінки, цінностей, смислів у аспекті ствердження свого буття у світі.Більше того, визначено, що онтологічний підхід ще суттєво розширює осмислення медіакультури та приводить до дослідження проблемного поля співвідношення буття медіакультури та буття як такого. У контексті концепції
буття, запропонованої М. Гайдеггером, автор звертається до основних категорій, які можуть
описувати онтологічний статус медіакультури: буття, регіон буття, наявно суще, суще, тут-буття
(присутність), екзистенція. Таким чином, медіакультура постає перед нами як регіон буття,
«просвічуючий» через людину.