ПОМОГИТЕЕ, ПОЖАЛУЙСТА!!!!!

Серед поданих назв публічних виступів оберіть 2-3, які
найбільше вас зацікавили і які ви неодмінно хотіли б послухати.
Обґрунтуйте свій вибір.

1. «Лесь Курбас та Іван Кочерга. Що єднало цих великих особистостей?»
2. «Що сталося з театром «Березіль»? 3. «Спорт в англійському коледжі».
4. «Як навчитися швидко читати?» 5. «Наскільки чесною має бути реклама?»
6. «Кращий фільм року». 7. «Як мистецтво впливає на сучасну людину?»
8. «Життя серед гаджетів». 9. «Книга, що полонила світ». 10. «Театр –
особливий світ».

Ответы

Ответ дал: drjvsg
0

Ответ:

Сьогодні у Львові є театр його імені. У Києві – проспект його імені. А Хрещатик, 29 теж пов’язаний з цією постаттю. Діяльність цієї людини вивчають в університеті – у контексті української літератури ХХ століття. А якщо вдуматися: у цього діяча завжди був вибір – ким стати і на чию культуру працювати. Він обрав український інтерес, коли це було немодно. Сьогодні цим діячем пишаються і Галичина, і Харків. Варто згадати Харків – виникає асоціація: театр «Березіль».

Ім’я видатного українця – Лесь Курбас. 25 лютого – день його народження.

Що ми знаємо про Леся Курбаса? Майбутній режисер, актор, перекладач, драматург, публіцист народився 1887 року в Самборі (сьогодні – Львівська область), тобто за походженням галичанин. Навчався в тернопільській гімназії, де захопився вивченням мов. Продовжив освіту у Львові та Відні. Але вийшло так, що він об’єднав обидва кінці України, західний і східний, бо найвідоміша діяльність Курбаса пов’язана з Харковом. Про це докладніше – далі.

Справжнє ім’я режисера – Олександр-Зенон Степанович Курбас, а зменшувальне ім’я Лесь він узяв як псевдонім – і так увійшов в історію. Батьки його були мандрівними акторами (сценічний псевдонім – Яновичі), і син міг піти їхніми стопами. Проте, попри непересічний акторський талант, Лесь Курбас обрав шлях режисера, тобто став, сучасною мовою, менеджером, провайдером, промоутером української справи.

Гармонійна особистість, він був і теоретиком, і практиком. Його організаторські здібності ще яскравіше заграли від доброї освіти і великої уваги до здобутків сучасного зарубіжного театру. Адже це був час модерну і модернізму, авангардистських експериментів, на слуху – Моріс Метерлінк і Генрік Ібсен… Відгуки на ці вистави коливалися – від розгромних, скандальних, до схвальних. Факт, що це мистецтво нікого не лишало байдужим.

Молодь зачитувалася Полем Клоделем, Редьярдом Кіплінґом, Джеком Лондоном, Джозефом Конрадом, Станіславом Пшибишевським – такими різними, але прецікавими, які творили в одному векторі. Але що ж являв собою український театр? Він пройшов кілька етапів – від натуралізму до етнографізму, був і реалізм – вельми умовний. На слуху був театр корифеїв, який об’єднав багатьох митців.

Лесь Курбас бажав працювати з Наддніпрянською Україною, і почав свою діяльність з Києва – з театру Миколи Садовського. Вистави, турне, опера… Це був хороший старт. Але час показував, що репертуар не має вичерпуватись українськими побутовими проблемами. Треба звертатися до класики, а також – потрібні нові теми. Постало питання: яким бути новому мистецтву? І, зокрема – яким буде новий театр?

Віденський період багато чого навчив Леся Курбаса – зокрема, в якому стилі організовувати вистави. А також – читанню в оригіналі праць з філософії, психології, теорії театру… Водночас молодий українець розумів, що не варто копіювати чужий досвід, бо цей легкий шлях веде до деградації. Отже, треба відштовхнутись од основи, а далі – розвиватися самому. Спроби, помилки – але й відсутність страху показати себе і своє бачення.

Далі в імпозантного європейця був Харків. Це місто Курбас обрав недарма, бо з 1919 по 1934 рік Харків був столицею України (та й у ХІХ столітті місто дало незліченно багато в мистецтві, науці, освіті, харківські університети довго тримали пальму першості).

31 березня 1922 року виникає театр «Березіль» – спочатку в Києві, потім 1926 року Лесь Курбас переносить його до Харкова. Назва символічна, бо давньоукраїнською мовою означає березень (слово «березіль» – з язичницького слов’янського календаря). Отже, це початок весни, початок нового мистецтва. І Лесь Курбас, і нове українське мистецтво молоді, сповнені ентузіазму. Відгриміла Громадянська війна, і навіть у розрусі варто створювати культуру, бо за зимою – завжди весна. Багатозначно: створено театр наприкінці березня.

До речі, за деякими варіантами, «березіль» може означати і «квітень», та й новий театр народився майже 1 квітня. З іншого боку, назва «Березіль» наштовхує на роздуми. Бо походить або від «березова зола» (наші предки цього місяця палили березову кору, коли не було дров), або навіть від «злий до беріз», бо в березні точили сік із цих дерев. Чи не натяк це на випробовування для молодих починань? А ці випробовування були, і нелегкі.

Європейські освічений, Лесь Курбас запропонував новий театр, який назвав філософським. Цей театр примушував думати – і це в умовах, коли переможці давали народу красиву картинку, закликаючи вірити в неї. Варто згадати й умови, в яких тоді розвивалося мистецтво. У Німеччині, Австрії та інших країнах вирував експресіонізм – надзвичайно виразна течія. Деформовані, спеціально підкреслені риси, гіпертрофований грим, гра, де поєднуються трагізм і гротеск… «Березіль» узяв на озброєння і цей момент, поєднуючи власне гру і літературу. Театр простягнув руку літературі. Вистави Курбаса викликали літературну дискусію 20-х років, до якої багато хто долучився. Це був час як наклепів, геростратів, так і нової думки інтелектуалів.

.

Объяснение:


kirata: Спасибо большое!
Вас заинтересует
5 месяцев назад