Ответы
Ответ:
Проблема гармонійного розвитку людства як частини біосфери в природному середовищі мас давню історію. Зі стародавніх часів філософи однією з головних проблем розглядали місце людства в природі. Діогєн-Кінік (400-325 pp. до н.е.) закликав до обмеження споживання, до зближення людини з природою. В протилежній частині світу - Китаї - аналогічної думки притримувався Ван Чун (27-104 pp.), який відстоював постулат "Людина - частина природи".
І через півтора тисячоліття філософи продовжували полеміку. Ж. Кельвін (1509-1564 pp.. Франція) вважав найкращими такі людські риси, як помірність та бережливість, проповідував режим мирського аскетизму. Італійський філософ Т. Кампанелла у відомій книзі "Місто сонця" поруч з широкою демократією вважав за необхідне жорстоко обмежувати побут, враховуючи закони природи. В противагу цим поглядам Ф. Бекон (1561-1626 pp., Англія) та Р. Декарт (1596-1650 pp.) і Д. Дідро (1713-1784 pp., Франція), а також Б. Спіноза (1632-1677 pp., Нідерланди) проголошували метою знань збільшення влади людини над природою, зміну природи по людському розумінню.
Ще до початку індустріальної революції з'явилися застереження щодо негативних наслідків антропогенного впливу на природу відносно самої людини. П. Гольбах (1723-1789 pp., Франція) в книзі "Система природи*' зауважив, що людина - це частка природи, підлегла її законам. Нехтування ним призвело рід людський до того, що він став жертвою обраної системи управління.
У 1864 році в США вийшла з друку книга Г. Марша "Людина і природа, або Про вплив людини на зміни фізико-географічних умов природи", в якій зазначено, що заплановані зміни в природі, які відбуваються внаслідок людської діяльності, значно менші, ніж непередбачені негативні зміни. Відомий французький природознавець Ж. Лемарк (1744-1829 pp.) з цього приводу висловився більш різко: "...призначення людини полягає в тому, щоб знищити свій рід, попередньо зробивши земну кулю непридатною для існування".
Ответ:
Ста́лий ро́звиток (англ. Sustainable development) — загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу між задовільненням сучасних потреб людства і захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їх потребу в безпечному і здоровому довкіллі. Як сформулювала визначення сталого розвитку у своїй доповіді Комісія Брундтланд, це "розвиток, який задовольняє потреби нинішнього покоління без шкоди для можливості майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби"[1].