Ответы
Відповідь:
Хоча славний український поет Павло Тичина (1891-1967), 125-річчя від дня народження якого ми відзначаємо23 січня, родом із Чернігівщини, а працював практично все доросле життя в столичних Харкові та Києві, проте чимало конкретних ниточок пов’язує його з Поділлям. Декілька разів він бував у наших краях, але до Кам’янця-Подільського, очевидно, так і не добрався (принаймні, згадок про це не виявлено). Проте Павло Григорович писав листи в місто над Смотричем письменникові Іванові Дніпровському, його дружиною в 1930-х роках могла стати уродженка Кам’янця-Подільського Олена Пилинська-Чілінгарова, а в Києві у своїй квартирі він спілкувався зі студентами-математиками з Кам’янець-Подільського педінституту.
«ПРОСКУРІВ УЖЕ Ж НА КРАЮ СВІТУ!»
Перше відвідування Поділля, задокументоване поетом, припадає на кінець жовтня 1920 року. 29-річний Павло Григорович тоді завітав у наші краї разом із Другою мандрівною капелою Дніпросоюзу, яка під керівництвом Кирила Стеценка здійснювала подорож Правобережною Україною.
Дніпросоюз – це Дніпровський союз кооперативних товариств, в якому діяв, зокрема, культурно-освітній відділ. Тичина в 1920-1923 роках завідував у Дніпросоюзі художнім кооперативним музеєм.
Після виступів в Одесі капела залізницею прибула на станцію Вапнярка. У літописі мандрівки, який вів Павло Тичина, читаємо: «27 жовтня, середа. Вапнярка. Сніг лежить на землі, на вагонах». Сьогодні Вапнярка – це
селище міського типу Томашпільського району Вінницької області.
Неподалік у Тульчині, до якого від Вапнярки було кілометрів з 18, тоді мешкав й плідно працював Микола Леонтович – випускник Подільської духовної семінарії, автор знаменитого «Щедрика», який уперше прозвучав на Різдво – 7 січня 1917 року (25 грудня 1916 року за тодішнім старим стилем) у виконанні хорового колективу університету святого Володимира під керівництвом диригента Олександра Кошиця. Згодом Олександр Антонович стане одним із засновників Української республіканської капели й 1919 року, пробувши з нею два місяці в Кам’янці-Подільському, виїде з хористами в закордонне турне. Ці гастролі принесуть світову славу як Кошицю, так і українській пісні, а «Щедрик» Леонтовича, завдяки цьому турне, згодом стане найпопулярнішою в світі різдвяною піснею.
До речі, диригент капели Кошиця Олекса Приходько (уродженець Княжполя нинішнього Кам’янець-Подільського району, випускник Подільської духовної семінарії, молодший брат Віктора Приходька – автора спогадів «Під сонцем Поділля») був добре знайомий Павлові Тичині: 1916 року Олекса Кіндратович керував у Чернігові хором, в якому співав Павло Григорович.
17 вересня 1920 року, під час мандрівки з капелою Стеценка, Тичина, пригадавши композицію «Кінець нивоньці, кінець», згадав добрим словом у щоденнику й Олексу Кіндратовича: «В 1916 році її співали в Приходька у Чернігові. Тоді я в нього помічником диригента був, хоч, власне, не приходилось за нього керувати… Як все це змінилось, одійшло… Далеко зараз Олекса Кіндратович, за кордоном з Кошицем велике діло творять».
Із Вапнярки до автора «Щедрика» на розвідку поїхали Павло Гайда (інструктор музичної справи культурно-освітнього відділу у Дніпросоюзі) та Олександр Чапківський (уповноважений Дніпросоюзу, адміністратор капели), а згодом і вся капела гайнула в Тульчин.
Пізніше в нотатках до «Подорожі з капелою Стеценка» Тичина напише: «Уже вирішено: у Вапнярці позлізаємо і на підводах поїдемо в Тульчин… І мені по карті видно – та ось же недалечко й Шаргород, де Коцюбинський вчився в духовному училищі. А де ж Бар? – Чи далеко він од нас? – я кажу комусь униз. – Ось ніяк на карті не знайдеш… О! Це таки далеченько од нас, аж геть туди в напрямі Деражні й Проскурова. – Ого! Куди ти заїхала! – хтось їй (одній із хористок капели. – О.Б.) зауважує. – Проскурів уже ж на краю світу! Зараз же війна, кордони знаєш які?».
Читаючи ці рядки Тичини, згадалася пізніша чудернацька фраза Ільфа й Петрова, вкладена ними в уста Остапа Бендера: «І взагалі останнє місто – це Шепетівка, об яку розбиваються хвилі Атлантичного океану».
У Тульчині капела дала кілька концертів. Під час першого з них Олександр Чапківський пояснив глядачам, що капела приїхала не тільки тому, що хотіла концерт дати, але й тому, що «у вас у Тульчині живе композитор
Леонтович, якого ми пісні співаємо». Тичина занотував про Леонтовича на цьому концерті: «Микола Дмитрович притуливсь головою до стіни, слухає. Перший плеще в долоні».
Три дні, 28-30 жовтня, пробула капела Стеценка в Тульчині.