Ответы
Ответ:
дібраних аргументів. Також вони усвідомлюють і те, що певних дебатів потрібно уникати, адже вони можуть виявитись руйнівними для особистості. Іншими словами — на окремі теми краще не дискутувати. Цілий почет християнських теологів, особливо православних, схильний думати, що класичні середньовічні дискусії між християнами та мусульманами мали згубний вплив на християнське віровчення. Деякі християни сьогодні теж переконані, що на тему віри дискутувати не слід, адже нічого доброго з цього не вийде. А що як у нас з’явиться ідея порівняти тексти Старого чи Нового Заповіту з Кораном? Мусульмани мають святу книгу, християни, зрештою, — теж. Чому б нам не поговорити про те, чия свята книга краща, так би мовити — «святіша»? Ми навіть можемо погодитись із твердженням мусульман, що вважають християн та євреїв народом книги. Книга ця, щоправда, дещо нижчого ґатунку у порівнянні з Кораном, але ж краще так, ніж мати справу з язичниками. Нехай, і з цим ми можемо погодитись! Ми глибоко шануємо релігійні погляди мусульман, які вважають доктрину ісламу та втілення її у життя найкращим способом віддати прослави Бога. Врешті-решт, якщо Бог – Творець усього, то невже поклонятись Йому, розпізнати та прийняти Його не найважливіше у житті? Проте кожне з цих положень може мати той таки руйнівний вплив та бути джерелом багатьох спотворень християнства сьогодні. Мої тези досить контроверсійні, вони можуть сіяти незгоду серед християн. Погоджуюсь. Однак, це означатиме лише те, що можна впевнено говорити про «ісламізацію» християнства. Важливо подумати про це особливо сьогодні у контексті діалогу з ісламом. Хай там що, та з усією відповідальністю заявляю: – Біблія не є священною книгою християн; – Християни та юдеї не є народом книги; – Приниження перед Богом не властивий спосіб практикувати християнство. Історичні дебати Більшість сучасних християн несвідомі контактів та дебатів між християнством та ісламом, особливо у Іспанії, особливо у епоху середньовіччя. Саме дискусії з ісламом спричинились до стрімкого розвитку схоластики у цей історичний період. Західна схоластика закорінена у діалозі з ісламом, що розпочався у той час в Андалусії. Програма навчання у середньовічних університетах також опиралась на словесних баталіях з представниками ісламу з використанням античної філософії, зокрема Арістотеля. Християнські, юдейські та ісламські вчені стояли у підвалин філософії та теології середньовіччя. Серед них слід назвати св. Тому з Аквіну, Мойсея Маймоніда та Ібн Рушда. Ібн Рушд, наприклад, отримав титул батька європейського секуляризму, а притаманний філософам раціоналізм має глибокий вплив на західну культуру. Слід теж взяти під увагу річ, зрештою, очевидну: в ісламі нема інституту Церкви, тобто між вірними та Аллахом не існує жодних посередників, нічого і нікого. Наближення до Всемогутнього та дія Божественної Волі (предестинація) — ось основні ознаки ісламської богословської думки. Щоправда у ісламі існують спільноти віруючих, та вони не відповідають зразкам, властивим для християнства. Ці положення мали вплив на окремі християнські схоластичні школи. Реформацію та протестантизм часто називають продуктами християнської схоластики, адже Лютер, Кальвін та інші реформатори були схоластиками. Саме ідеї, зроджені середньовічною полемікою з ісламом, стали основою майбутніх реформ. Хибно вважати, що західноєвропейські реформатори перенесли положення середньовічної ісламської філософії на християнський ґрунт, проте зв’язки та впливи можна легко зауважити. Біблія не є священною книгою християн Святе Письмо можна порівняти зі своєрідною бібліотекою, колекцією, що формувалась протягом 1500 років. Сюди входять книги різноманітних літературних жанрів, скеровані до адресатів з різним розумінням Бога, що живуть у різні історичні епохи та при зовсім несхожих обставинах. Бачимо тут також внутрішні документи перших християнських спільнот. Християни вважають ці тексти натхненними, зрештою у цьому питанні християнам бракує згоди, адже ті самі книги одні вважають натхненними, інші ж такими їх не вважають. Християни та юдеї також можуть сприймати ті ж самі тексти Старого Завіту зовсім по-різному. І християни, і юдеї мають власні способи інтерпретації та пояснення текстів. Тобто Святе Писання не посідає об’єктивного значення та однієї можливої інтерпретації. Отці Церкви, наприклад, вирізняли кілька значень одного і того ж фрагменту. Важливо пам’ятати зокрема і те, що Церква як спільнота вірних постала раніше, ніж Новий Завіт. Церква заснована на фундаменті апостолів та пророків, ніде не зазначається, що Нового Завіту. Зазначимо, що традиція не описує Біблію як щось другорядне або додаткове, радше застерігає: Святе Писання не може існувати поза Церквою. Новий Завіт – книга Церкви. Отож, роль та місце Біблії у християнстві не можна порівнювати зі значення Корану в ісламі, оскільки таке сприйняття буде спотворенням Святого