Ответы
Ответ:
Що ж це виходить? Зрадити в житті державу — злочин, а людину — можна?
Протягом XIX століття зворушливу історію нещасливого кохання Марусі Чурай переповіли багато митців: Михайло Старицький у драмі «Ой не ходи Грицю…», Ольга Кобилянська у повісті «У неділю рано зілля копала»… Але по-особливому — в історичному романі Ліни Костенко «Маруся Чурай», де наша сучасниця створила свою версію легенди про українську героїню, яка живе не лише особистим коханням, а й служить рідній землі. До чоловіка в Марусі максималістські вимоги:
«Що ж це виходить? Зрадити в житті державу — злочин, а людину — можна?» Іван Іскра в романі такий шляхетний, яким буває хіба лиш ідеальний коханець у дамських романах, але Маруся не єднає своєї долі ні з ким, бо українська героїчна жінка кохає тільки раз. «У цій любові щось було священне, таке, чого не можна осквернить», — пише Ліна Костенко.
Марусю Чурай оспівують письменники, які спираються на емоції й народні перекази, а не на документи. Чураївні приписують понад 20 пісень, серед них — відому «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», яку можна вважати біографічною, щемні й сповнені болю «Сидить голуб на березі», «Віють вітри», «Ішов милий горонькою» та з гумористичною ноткою «Грицю, Грицю, до роботи». А ще козацький гімн «Засвіт встали козаченьки». Вважають, що Маруся написала останню, коли чекала чотири роки Гриця з війни.
У збірнику «Дівчина з легенди. Маруся Чурай» уміщено зібрання народних пісень, які вважають Марусиними. У передмові Михайло Стельмах пише: «Три віки ходить пісня Марусі Чурай по нашій землі, три віки любові вже подарувала дівчина людям. А попереду — вічність, бо велика любов і велика творчість — невмирущі». А в післямові музикознавець Леонід Кауфман висловлює сумнів, що дівчина не могла б сама про свою трагедію скласти пісню-опис, як труїла коханого. Тож ототожнювати героїню пісні і її творчиню вважає нелогічним. Щоправда, у матеріалах козацького законодавства XV–XVII століть знайшовся текст вироку полтавській піснетворці. Це на сьогодні єдиний документ, що доводить історичність особи Марусі Чурай.
Але чи потрібні нам докази, якщо подібні сюжети життя та смерті й перекази про них були популярними не тільки на Полтавщині, а й в Галичині, на Волині та Поліссі, на Слобожанщині… І як би там історично не склалося, відомі випадки, коли ганьбилася вірна дівоча любов, що «чолом сягала неба»… Тому й народні художники зображали Марусю Чурай як місцевих дівчат. Хоча, за переказами, Чураївна була чорнобривою красунею, із довгою пишною косою, як у пісні: «Котра дівчина чорні брови має, то та дівчина усі чари знає». Якщо вірити фольклору, то в кожному регіоні України була своя Маруся Чурай, а спроби дівчат привернути до себе юнаків за допомогою чаклування і чар–зілля найчастіше призводили до трагічних наслідків.
Залишилися Марусині пісні, народжені від любові та мук, ними можна виспівати душу в біді й у радості:
Тим паче зараз, як така розруха,
Тим паче зараз, при такій війні, –
Що помагає не вгашати духа,
Як не співцями створені пісні? (Л. Костенко).
Объяснение: