Ответы
Прагнучи мати надійніший і більш передбачуваний, аніж полювання та збирання диких ягід чи грибів, спосіб добування харчів, люди спробували самі вирощувати потрібні їм рослини, розводити й відгодовувати тварин. Вони помітили, що зерно, кинуте в землю, проростає. З рослини, що виросла, можна збирати такі самі зерна. Люди навчилися обробляти землю так, щоб вона ставала придатною для посіву рослин. Про те, у якому напрямку розвивалося збиральництво, свідчать численні рогові та кістяні мотики – знаряддя для розпушування ґрунту та викопування корінців, жнивні ножі (прообраз майбутніх серпів), призначені для зрізання колосків і пагонів, і терки, які застосовували, щоб перетирати зерна та плоди тощо. Так зі збиральництва близько 11-9 тисяч років тому в землях Південно-Західної Азії виникло землеробство, або рільництво. Появу свійської худоби (кози й вівці) пов’язують із Південно-Західною Азією близько 9 тисяч років тому виникло скотарство. Нові форми господарювання – землеробство і скотарство – виникли в останній період кам’яного віку, який називають неолітом. Доба нового кам’яного віку в Західній Азії тривала від 9 до 6 тис, дон. е., а в Європі дещо пізніше. Скотарі, постійно пересуваючись разом з худобою на нові землі в пошуках пасовиськ, зажили кочовим життям. Ті ж землероби та скотарі, які тривалий час жили на одному місці, – осілим. Скотарі надали перевагу овальним та круглим житлам, а землероби чотирикутним будівлям, до яких можна було прибудовувати господарські приміщення.