Ответы
ече́ра (діал. яскиня[1]) — природна підземна порожнина у поверхневих шарах земної товщі, що з'єднується з поверхнею землі одним або декількома отворами[2]. Утворюються печери переважно під дією вилуговування та розмивання водою легко розчинних гірських порід — вапняків, доломітів, гіпсів (група карстових печер), а також внаслідок суфозії, абразії, розвіювання та інших екзогенних та ендогенних процесів[⇨]. Найбільші порожнини має тип карстових печер, в яких є різноманітні натічні утвори — сталактити, сталагміти, колони (сталагнати) тощо[⇨]. У деяких печерах присутні виходи підземних вод у вигляді джерел, підземних річок та озер[⇨]. У печерах спостерігається своєрідний кліматичний режим. Печери можуть бути заповнені повітрям або іншим газом (здебільшого, радоном або метаном), водою, частково твердими відкладами. Печери населяють специфічні види тварин, що пристосувались до підземних умов життя — печерна фауна, спелеофауна[⇨]. Найдовша у світі печера — Мамутова в Північній Америці, що залягає у вапнякових шарах на західних схилах Аппалачів, штат Кентуккі, США. Її загальна довжина ходів перевищує 288 км, а глибина сягає 300 м[⇨]. Багато печер є в Україні, на Поділлі, в Криму, в Карпатах. Найдовшою печерою України та усієї Євразії є гіпсова печера Оптимістична в Тернопільській області, із загальною довжиною ходів понад 260 км[⇨]. З давніх-давен життя людей було пов'язане з печерами, про це свідчать печерні розписи первісних людей, знахідки кісток, слідів життєдіяльності, міфологія народів світу[⇨]. Печери давали людям тимчасовий прихісток від ворогів, усамітнення для монахів (Київські печери); ставали постійним житлом, у м'яких породах видовбували цілі печерні міста (у Кримських горах, Каппадокії); будували підземні склади для сирів і вина (Артемівськ), військові об'єкти і заводи (Зеєгротте). У сучасному світі печери часто стають об'єктом туризму, екстремального спорту[⇨]. Вивченням печер займається наука спелеологія та її представники, вчені-спелеологи[⇨].