Ответы
Було в батька троє синів. Були вони ледачі. Щоб їх прокормить, батько робив, як віл, чорнів від роботи, руки пухли, кров текла з пальців. А сини прохлаждались, гуляли над річкою, лісом, висипалися в садку. Казав їм батько:
— Сини мої, трудіться, бо важко вам буде, коли я умру.
А найстарший син каже:
— Ей, батьку, роби, поки можеш, а ми будем робити, як тебе не буде.
— Та ти не вмієш нічого, — каже батько.
— Я женюсь — жінка буде робити.
Другий син каже:
— І я женюсь.
А третій:
— Я так само зроблю, як мої брати.
Та батько робив, робив та й заболів. Прийшли сини, питають:
— Ти вмираєш, а що нам оставляєш?
А батько бідний був, та з мудрою головою, подумав і каже:
— Діти, шукайте в землі золото.
— А в якому місці ви закопали золото? — питають сини.
— Оцього я вам не скажу — відповів батько, — копайте город, оріть поле, садіть, обробляйте, собирайте, там і золото найдете.
Полежав трохи батько та й умер. Прийшла зима, сини з’їли все те, що батько заготовив, а нового нічого не находили, не насіяли. На другу зиму голодають ледачі сини. Пішов найстарший брат шукать пари — вернувся з кабаком, пішов середній свататись — не схотіла дівчина. Пішов наймолодший, та ніхто не хоче ледачих.
Дожили якось до весни, а весною давай золото шукать. Перекопали весь огород, та не найшли золота і посадили картоплю. Виросла їм здорова картопля.
Пішли поле копать. Скопали — нема золота, взяли посіяли яру пшеницю. Вродила пшениця буйна. Змололи, одвезли зерно у млин, намололи борошна, напекли хліба, сіли свій хліб їсти, а найменший брат каже:
— Ой, які ми, брати, недолугі! Бачте, золото вродило. Добре нам батько казав, щоб ми шукали золото в землі!
Брати повставали з-за столу, позакочували рукава і взялися за роботу. Хазяйнували, все мали, скоро поженилися. Разом із жінками збиралися за столом і говорили:
— Якби наш мудрий батько ще жив, і нам лучше було б.