Ответы
Ответ:
Швидко летять роки. Здається, зовсім недавно ми, першокласники, з букетами квітів переступили поріг свого 1 «А» — і вже 8-й клас. Добре запам'ятався ще один день шкільного життя. Ошатні й урочисті, ми зібралися в прикрашеній залі. Але чому крізь посмішки пробивається смуток? В очах мам і бабусь, що прийшли на свято, сльози: закінчений третій клас, і ми розстаємося з першою вчителькою — Ларисою Алімівною Білецькою.
Про таких у народі кажуть: «Учитель від Бога». Зустріч з нею визначила мою особисту глибоку повагу до професії Вчителя. У нашій родині завжди вважали цю професію однією з найважливіших. Зважаючи на розповіді бабусі і мами, їхні улюблені вчителі були чудовими людьми.
Учитель — професія масова. Сотні тисяч учителів працюють з дітьми в нашій країні. Але разом з тим це одна із самих творчих професій. Робота справжнього вчителя не закінчується дзвоником з уроку. Те, що одержують учні в спілкуванні з ним, стає частиною їхньої особистості.
У нашому будинку часто згадують двох учителів, двох класних керівників: Риту Зіновіївну і Стеллу Семенівну. Перша навчала російській мові і літературі мою бабусю, друга — мамина вчителька математики. Ці вчителі не тільки дали своїм учням ґрунтовні й міцні знання. Вони «ліпили» з кожного з них Людину, уміли знайти підхід до будь-якої дитини.
Серед однокласників моєї бабусі є інженери різних спеціальностей, лікарі, економісти. Сама бабуся стала філологом, як і її улюблена вчителька.Пройшли роки, учні стали дорослими, виховували уже своїх дітей, але, поки була жива Рита Зіновіївна, раз на рік обов'язково приходили в її однокімнатну квартиру всі разом — привітати з днем народження. Вона залишилася для них Учителем на все життя. І зараз, 50 років після закінчення школи, її учні не втрачають зв'язків один з одним і приходять на допомогу, як це робила їхня вчителька, не очікуючи прохання.