порівняйте політику в національному питанні правлячих режимів Польщі та Румунії,даю 48 баллов!!!!!!
Ответы
Ответ:
Молода польська держава приєднала до свого складу так звані «східні креси» — території на Сході, що становлять нині частини Литви, Західної Білорусі, Волині та Галичини. Ці два українських регіони були визнані за Польщею у результаті підписання у 1921 році Ризького миру з більшовиками, а також підписання Версальського миру, що визначив світовий порядок після Першої світової війни.
Національні меншини становили майже третину населення міжвоєнної Польщі і були її найбільшою проблемою. Українці були другими за чисельністю після власне поляків — більше 5 мільйонів, що становило 15% населення держави.

Українці Волині та Галичини, згідно з угодами та договорами, мали б отримати культурну автономію. Проте поляки не поспішали виконувати взяті на себе зобов'язання. Українці Галичини чинили спротив встановленню польської влади в регіоні: бойкотували перепис і вибори, а також створили у Львові у 1921 році Таємний український університет. У 1920 році ветеран Української революції та полковник УНР Євген Коновалець створює Українську військову організацію. Члени УВО обрали підпільні та терористичні методи боротьби, зокрема вчинили невдалий замах на Юзефа Пілсудського. Проте, у 1923 році країни Артанти остаточно визнали право Польщі на Східну Галичину, після чого уряд ЗУНР, що все ще боровся в еміграції, саморозпустився.
В культурно-освітньому плані, польська держава у 20-х роках була повною протилежністю УСРР, де в цей час на повних парах неслася українізація. Польща обрала тактику асиміляції етнічних меншин. Полонізація відбувалася у системі освіти, де розпочався перехід на двомовні польсько-українські школи. На управлінські посади приймали переважно поляків.

Євген Коновалець
Польський уряд заохочував міграцію польського населення до «східних кресів». Ветерани війн, офіцери та просто охочі отримували земельні наділи на території Волині та Галичини. Ця політика отримала назву «осадництва». Акцією скористалися до 300 тисяч поляків.
Натомість, українці та євреї західноукраїнських земель змушені були мігрувати. Нафтова промисловість вичерпала себе, але польський уряд не поспішав вкладатися у розвиток промисловості у «кресах», тому за невеликим винятком, регіон ставав майже повністю аграрним. Земельний голод та культурні утиски змушували галичан мігрувати. Ті, хто лишався пробували об'єднуватися у кооперативи, як у старі часи. Це допомагало, але все одно не могло виправити важкого економічного становища.
Попри те, що маршал Пілсудський у середині 20-х, по суті, встановив режим диктатури, Польща зберігала ознаки демократичності. Діяв парламент та виборча система. Провідною українською політичною силою стало Українське національно-демократичне об'єднання на чолі з Дмитром Левицьким, утворене в 1925 році. Представники УНДО намагалися легальним шляхом боротися за права українців.
Важливу роль відіграє греко-католицька церква, що стає виразно національною інституцією. Її очільник митрополит Андрей Шептицький докладає значних зусиль, щоб протистояти полонізації та захищати церкву.
Проте політика польського уряду, вплив глобальних, зовнішніх та внутрішніх чинників все більше радикалізувала західних українців, особливо в Галичині.
У 1930 році польська влада проводить акцію «пацифікації» (тобто «замирення») — серію репресивних заходів проти українських діячів та культурних установ. У 1934 році було створено концтабір