Ответы
Ответ:
«Говоритимемо передусім про довіру між близькими, рідними, друзями, – окреслив аспект теми о. Дмитро, залишивши поза рамками розмови, зокрема, політичний та соціальний вимір поняття довіри. – Чи багато в кожного з нас осіб, про яких можна було б сказати точно – я йому довіряю? Чи довгий цей список? А правда полягає ось у чому: довіряти чи ні – наш вибір. І насправді від нас залежить довжина цього списку».
Довіра – це відкриті стосунки між людьми, в яких відображається взаємна впевненість у порядності, доброзичливості, чесності. Довіра між близькими людьми – це усвідомлення, що для тієї чи тієї людини ти важливий і цінний, що вона цінує тебе так, як ти того заслуговуєш, приймає таким, яким ти є. Якщо ж довіри немає, з’являється підозрілість, невпевненість у власній цінності, а отже, потреба захищатися. З’являється страх обману і зради.
«Так, коли довіряєш іншій людині, існує ймовірність бути обманутим чи й зрадженим, – каже о. Дмитро. – Така ймовірність насправді невелика, проте кількість страху і недовіри, яка стоїть на захисті нашої безпеки, буває неадекватною. Наприклад, із ста чоловік можуть обманути двоє-троє, але через загальну недовіру і негативний досвід втрачаються можливості порозуміння і зближення з іншими 98 людьми, і це велика втрата. Життя цікаве, сповнене різних досвідів, Бог через інших людей доносить нам нашу цінність для Нього. І від нас залежить, чи готові ми приймати цю любов і пошану…»
У стосунках між близькими й рідними людьми – членами подружжя, дітьми і батьками, довіра є основою. Дитина приходить у світ з великою довірою до батьків, і від них залежить, чи готові вони її прийняти, чи готові побачити в ній особу, яка буде нагадувати про Бога? Двох людей у шлюбі поєднує Бог, Його присутність є визначальною в цьому союзі. Проблеми починаються тоді, коли ми забуваємо про це, але без Божої присутності ми не можемо стати такими, якими можемо бути, до чого покликані.
Питання, яке прозвучало в ефірі, є болючим, проте, напевно, його неможливо уникнути: як довіряти тому, хто зрадив? Отець Дмитро звернув увагу на таке: більше страждає зрадник, а не зраджений, – зрадник, який не зміг попросити і, головне, прийняти прощення. Тому частково можна зрозуміти тих, хто, щоб заглушити цей внутрішній біль і неспокій, завдає собі довгих і болісних ран, ще більше принижуючи себе, опускаючись у житті. Це заглушає біль, але приносить ще більшу порожнечу і безвихідь.
Отець Дмитро згадує св. Петра, який тричі зрікся Христа, і це була справжня зрада, але розкаявся і був прощеним; історію батька й блудного сина, історію повернення і прощення.
«Пробачати нелегко і в малому, коли хтось щось пообіцяв і не виконав, не виправдав сподівань, – каже о. Дмитро. – Особливо важко пробачити зраду в подружньому житті: це крадіжка особливого ставлення й уваги. Зрада роз’їдає стосунки і залишає рану. Але Христос казав: легко любити тих, хто викликає довіру. Та як любити тих, хто не виправдовує наших сподівань? Але любити – означає жити, без любові – не життя, а лише рахування часу
(ㆁωㆁ) Тут был я и попросил поставить, этот ответ как лучший!