Ответы
Ответ:
лухівський період в історії Гетьманщини — це історичний період з 1708 року по 1784 рік, коли місто Глухів, опісля знищення Батурина, було столицею Гетьманщини і стало резиденцією українських гетьманів. Початково, через недовіру до козаків, гарнізон складався з російських військ[1]. Термін введено в 1998 році вченим із Глухова Валерієм Белашовим, на означення великих здобутків цього періоду в політиці, культурі та освіті.[2]. Також цей термін використовує вчений Віктор Васильович Вечерський.
Глухів — гетьманська столиця
Також історик Михайло Пасічник у навчальному посібнику «Історія України» пропонує цей період називати «Глухівська доба в історії гетьманської держави на Лівобережжі (1708—1782 рр.)». Адже він «знаменує найвищий розквіт діяльності нової української еліти, до якої належала передусім генеральна, полкова і сотенна старшина, її державотворчі змагання визначили хід української історії XVIII ст., а смаки й уподобання забезпечили „золоту добу“ українського барокового мистецтва.»[3]
озерського полку гетьманом був обраний стародубський полковник Іван Скоропадський (1646—1722).
повідомлень старших людей, було виявило неконтрольоване роздавання сіл у приватне володіння. Наслідком цієї кампанії було визначено і повернуто в державне користування рангові (державні) землі, які були безпідставно захоплені в приватне володіння.
Докладніше: Генеральне слідство про маєтності
Український історик Дмитро Дорошенко так оцінив роль Данила Апостола в історії України:
« «Його шестирічне гетьманство було коротким ясним променем на темному тлі українського життя після занепаду Мазепи. Йому вдалося зміцнити гетьманську владу й авторитет гетьмана всупереч російській і місцевій українській владі» [7]. «
1734—1750 роки: Правлі́ння гетьма́нського у́ряду
Член Правління гетьманського уряду Афанасій Радищев
Правлі́ння гетьма́нського у́ряду — уряд, в якому три українських та три російських чиновники в 1734—1750 роках здійснювали управління Гетьманщиною. Цей вищий орган влади розміщувався у Глухові. Він, як найвища апеляційна інстанція, підпорядковувався Сенату через Канцелярію малоросійських справ.
Докладніше: Правління гетьманського уряду
В історичній літературі зустрічається декілька інших назв цього органу влади. Спочатку Тимчасове правління в Малоросії, а потім Канцелярія міністерського правління.[8]
До Правління входило шестеро осіб. Однак, Головою Правління постійно призначався хтось із росіян. Наприклад, це князі Олексій Іванович Шаховськой та Барятинський Іван Федорович, граф Рум'янцев Олександр Іванович та інші.