Написати твір на одну з тем.
1. Смисл виконання різдвяних пісень і обрядів.
2. Оспівування сил приррди у «Слові о полку Ігоревім».
Ответы
Ответ:1. Картини природи, то похмурої, зажуреної, то радісної, щасливої, відображають глибоку любов автора до рідної землі, до свого народу. У поемі описується похід князя Ігоря на половців. Але головною ідеєю “Слова…” є все ж не розповідь про цей похід, не опис історичних подій, битв, перемог і поразок. Автор прагнув у своєму творі донести до читачів важливу думку – про те, що поодинці неможливо перемогти ворога, що тільки об’єднавши зусилля, згуртувавши свої сили, можна досягти перемоги. Цю ж думку покликана виразити в поемі і природа. Яскравими, насиченими, кричущими про небезпеку фарбами застерігає вона військо Ігоря від фатальної помилки: “.. криваві зорі світло сповіщають; чорні хмари з моря йдуть, хочуть прикрити чотири сонця…”. Князь Ігор не звертає уваги на попередження природи. Засліплений прагненням до слави, він продовжує вести свою дружину вперед. Але і протягом усього подальшого шляху його супроводжують похмурі, лиховісні ознаки. Ми ще не знаємо, що військо князя Ігоря повинно зазнати поразки, але картини природи вже готують нас до чогось трагічного і невідворотного. Хижі звірі, спраглі швидкої здобичі на полі брані, слідують за військом: “Вже нещасть його підстерігають птахи по дубах; вовки грозу піднімають по ярах; орли клекотом на кості звірів звуть; лисиці брешуть на червоних із щитами”. Добразів природи вдається автор у прагненні запобігти трагедії російської дружини. Коли ж військо, не звернувши уваги на застережливі знамення, зазнало поразки і було змушено відступати, його відступ знову супроводжують сумні картини природи. Природа страждає разом з воїнами: дерева схиляються до землі від горя; трава поникла від жалю; саме поле битви стає схожим на ріллю. Останнє має глибоко символічний сенс: це протиставлення війни і мирної праці, руйнування і творення, смерті і життя. Образи-символи природи зустрічаються протягом всього твору: Ігор обертається соколом і б’є гусей і лебедів до сніданку, обіду і вечері; засуджуючи необдуманий похід князя, автор вигукує: “О, далеко залетів сокіл, птахів б’ючи, – до моря…”; Ярославна прагне “полетіти зозулею по Дунаю” до свого чоловіка; під час ночівлі укриває Ігоря теплими туманами. До сил природи звертається і дружина Ігоря Ярославна: “Вітер, вітрило! Навіщо, пан, вієш ти назустріч? Навіщо мчиш ханські стріли на своїх легких крильцях на воїнів мого милого?”. Саме у рідної природи вона шукає співчуття і допомоги, благаючи допомогти її коханому повернутися на батьківщину: “Дніпро Славутич! .. Принеси ж, пан, мого милого до мене, щоб не слала я йому сліз на море рано”. Вона з сумним плачем звертається до вітру, що віє під хмарами, що підганяє кораблі на синьому морі, до Дніпра, який пробив кам’яні гори крізь землю Половецьку і допомагав Святославу в його славні походи, до сонця, що зігріває всіх своїм теплом, а у степу пекучому своїми променями воїнів Ігоря. Для автора природа – це, в першу чергу, джерело поетичних уявлень. Він дуже точно і влучно підбирає слова, вирази і образи для передачі цих уявлень. Він описує явища природи так, що ми не тільки самі відчуваємо, що відбувається, але і починаємо розуміти, що означає те чи інше явище. Ми відчуваємо, як “заснув” солов’їний спів; як “тремтять” сині блискавки; як “никне”, відчуваючи вселенську печаль, трава. Сонце “меркне”, віщуючи невдалий похід, багряні снопи променів і вечірньої зорі “гаснуть”, місяць “закривається тьмою”, наступаюча ніч “прикриває світло темрявою”. Туга “розливається” у всій навколишній природі, печаль “тече” по всій Руській землі, а веселощі “розливаються по ковилу”. Вітер не просто допомагає плисти кораблям – він їх “плекає на синьому морі”, і Ярославна просить вітер, щоб він “приніс” до неї милого чоловіка. Він допоміг йому допливти до Руської землі. Навіть вози у автора “Слова…” “кричать”, як лебеді. Все сказане вище є яскравим підтвердженням того, що автор сам безмежно пов’язаний з природою Руської землі, глибоко відчуває і розуміє її. Почуття творця поеми настільки великі, він так близько приймає горе і радість своїх героїв, що природа просто не може не відреагувати на це. А він, у свою чергу, не міг би передати краще свої емоції, думки, ідеї, ніж через образи навколишнього світу. Автор тому й наділяє людськими почуттями тварин, дерева, квіти і навіть міські стіни, що щиро вважає: всі ці предмети можуть співчувати добру і ненавидіти зло, відчувати радість і горе. Почуття і дії природи – сонця, трав, дерев, тварин – щирі й природні. Не менш щирі почуття самого автора. Тому він з’єднується з природою, зливається з нею, щоб висловити те, що відбувається у нього в душі. І його почуття, і його думки, завдяки відображенню у “Слові о полку Ігоревім” природи, значно посилюються.