Ответы
Ответ:
На території Середземномор'я приблизно між 800 та 200 роками до н. е. почали формуватися суспільства, в яких усе голосніше заявляли про себе приватновласницькі стосунки й мобільність окремого індивіда. За таких умов розгорталася духовна революція “осьового часу” (за визначенням К. Ясперса). її особливість виявилася у прориві міфологічного світосприйняття, яке становило духовну основу “доосьових культур”. На зміну міфологізму прийшли світові монотеїстичні пророцькі релігії. Людина відкрила для себе раціональне мислення, рефлексію, які поступово заперечили емпіричний досвід міфологізації світу. Особистість усвідомила своє право стати в опозицію до освяченого авторитетом предків світогляду, зрозуміла, що від її здібностей і рішучості багато в чому залежить її становище в суспільстві. До “осьових культур” К. Ясперс відніс, зокрема, давньогрецьку.
Давньогрецька культура мала свою тривалу передісторію, що пов'язувала її з цивілізаціями Стародавнього Сходу та була оповита міфічними оповідями. Археологічні дослідження у XIX ст. прочинили двері у цей напівтаємничий світ ранньої античності – егейську, або крито-мікенську, культуру (III–II тис. до н. е.), тереном якої були острови та узбережжя Егейського моря (з центром на острові Крит), Середня та Південна материкова Греція (міста Мікени і Тирінф), західне узбережжя Малої Азії (місто Троя).
Давньогрецький міф про лабіринт – палац критського владики Міноса із заплутаними ходами, в якому мешкало чудовисько Мінотавр, переможене афінським героєм Тесеєм, – оживає на розписах залишків кносського палацу з острова Крит (XVI ст. до н. е.) з його асиметричним плануванням, розміщенням на різних рівнях, з'єднаних пандусами та сходами, з нерівномірним освітленням, з так званими ірраціональними колонами, що звужуються донизу. Примхлива живописність архітектурних об'ємів підкреслювалась напрочуд декоративними розписами кносського палацу. За мотивами й темами вони, за давньосхідною традицією, занурюються у знайомий світ людських діянь, ритуальних танців юнаків та дівчат, полювань на диких тварин.
На критських фресках гордовито крокує квітучим лугом юнак, увінчаний ліліями (фреска “Крокуючий принц із Кноссу”, приблизно 1500 р. до н. е.). Невимушено спілкуються святково вбрані жінки у відкритих, багато декорованих сукнях та з пишними зачісками (фреска “Дами у блакитному”. У пластичному стрибку перелітають через бика акробати. Зачаровує кокетлива грація профілю темноволосої дівчини, яку названо "Парижанка”. Зображення людини тут підкорене канону розпластування тіла на площині, однак карбована ієрогліфіка давньоєгипетського образу поступається місцем невимушеній декоративності візерунчастого плетіння. Мажорне, радісно-безпосереднє ставлення до світу (на відміну від похмурого космосу давньоєгипетської моделі світу) природне для мешканців цих благодатних, родючих земель.