Хімічна безпека населення. Класифікація небезпечних хімічних речовин та матеріалів. (реферат 3 ст.)срочнооо!!#!даю 40б
Ответы
Небезпечні хімічні речовини поділяють на: 1) аварійно хімічно небезпечні речовини або сильнодіючі ядучі речовини (СДЯР); 2) бойові отруйні речовини; 3) речовини, що спричиняють переважно хронічні захворювання:
Сучасна наука має відомості про понад 60 мільйонів хімічних речовин. Серед них нараховується понад 6 мільйонів небезпечних хімічних речовин (НХР). Сучасна хімічна промисловість у великих кількостях виробляє близько 60 тисяч НХР.
Класифікацію НХР проводять за:
1) ступенем токсичності при інгаляційному і пероральному надходженні до організму;
2) ознакою переважного синдрому при гострій інтоксикації;
3) агрегатним станом;
4) температурою кипіння;
5) здатністю до горіння;
6) впливом на організм людини.
За ступенем токсичності всі хімічні речовини поділяють на:
• надзвичайно токсичні, з ;
• високотоксичні, з ;
• сильнотоксичні, з ;
• помірнотоксичні, з ;
• малотоксичні, з ;
• нетокеичні, з
У системі стандартів безпеки праці за ступенем дії на організм людини НХР поділяються на чотири класи небезпеки:
I - надзвичайно небезпечні;
II – високонебезпечні;
III - помірно небезпечні;
IV - малонебезпечні речовини.
Середня смертельна доза (LD50) при потраплянні в шлунок, грамів на 1 кг ваги тіла
Середня смертельна доза (LD50) при впливі на шкіру, міліграмів на 1 кг ваги тіла
Середня смертельна концентрація (LD50) у повітрі міліграмів на 1 куб. метр
• горючі – легко займаються від джерела вогню та продовжують самостійно горіти після його вилучення (аміл, акрилонітрил, гептил, аміак-газ, сірковуглець, окиси азоту тощо);
• важкогорючі – легко займаються під впливом джерела вогню, не здатні самостійно горіти після вилучення останнього (аміак рідкий, ціаністий водень тощо);
• негорючі – не здатні до горіння в атмосфері нормального складу (з концентрацією кисню до 21%) при температурі до 900°С (хлор, азотна кислота, фтористий кисень, фосген, окис вуглецю, сірчаний ангідрид);
• негорючі пожежонебезпечні – розкладаються при низьких температурах, виділяють горючі гази (пара), це окислювачі (хлор, азотна кислота).
Здатність НХР переходити в основний уражаючий стан і створювати уражаючі концентрації визначається їх фізико- хімічними властивостями. Найбільше значення у випадку ураження людини має агрегатний стан речовини, розчинність її у воді й органічних розчинах, щільність розчину та її летючість, питома теплота випарування і теплоємність рідин, насичених парів, температура кипіння.
За швидкістю розвитку клініки ураження усі НХР поділяються на швидкодіючі та НХР уповільненої дії. Швидкодіючі (кислота синильна, аміак, бензин, бензол, фосфорорганічні речовини, хлор та інші) спричиняють ураження в найближчі кілька десятків хвилин. Для НХР уповільненої дії характерна наявність прихованого періоду, що може тривати 10... 15 (і більше) годин (фосген, кислота сульфаститна тощо).
У звичайних умовах НХР можуть перебувати у твердому, рідкому та газоподібному стані. Газ (пара) займає великий об'єм, тому при виробництві, використанні, зберіганні та перевезенні газоподібні НХР можуть переводитися у рідкий стан або знаходитися під тиском. Це істотно впливає як на кількість НХР, так і на фазово-дисперсний склад хмари, що при цьому утворюється.
Важливим показником властивостей НХР є відносна щільність пари (відношення пари до щільності повітря). Якщо відносна щільність пари менша за одиницю, то речовина легша за повітря і швидко розсіюється, при відносній щільності пари вище за одиницю НХР довше утримуються на поверхні землі, а їх вплив на людину більш тривалий.
* Відносна щільність – це щільність рідин порівняно зі щільністю води.
В аварійних ситуаціях необхідно визначити найнебез- печніший вплив НХР на людину з метою надання своєчасної і кваліфікованої допомоги потерпілим. Тож найбільше поширення має класифікація НХР на основі переважаючого синдрому, що формується при гострій інтоксикації.
Відповідно до токсикологічної класифікації всі НХР поділяють на шість груп:
1. Речовини з переважно задушливою дією (хлор, трихло- ристий фосфор, фосген, хлориди сірки тощо) впливають на організм людини через вдихання парів, через деякий час ці речовини викликають токсичний набряк легенів.
2. Речовини переважно загальної токсичної дії (кислота синильна, вуглецю діоксид тощо) – викликають гострі порушення енергетичного обміну в організмі та поділяються на отрути крові, гемолітичні отрути, тканинні отрути (інгібітори ферментів дихальної системи, відокремлювач процесів окислення), а також речовини, які виснажують запаси субстратів для процесів біологічного окислення. У разі потрапляння до організму людини смертельних доз з'являються клонікотонічні судоми, різкий ціаноз, гостра серцево-судинна недостатність, зупинка дихання.
3. Речовини, яким властива задушлива і загальноотруй- на дія (сірководень, сульфатний ангідрид, азоту оксид тощо) мають здатність до сильної опікової дії, що значно ускладнює надання допомоги потерпілим. У разі високих концентрацій спостерігаються судоми, знепритом- нення, глибокий наркоз зі зникненням усіх рефлексів.