Ответы
главою феодалів та найвищим суддею в країні був король
Феодалі́зм — панівна за середньовіччя в Західній і частково в Центральній та Східній Європі суспільно-економічна система. Феодальний лад — це лад, коли землевласник дає залежним селянам землю в обмін на їхню працю.
За "класичну добу феодалізму" загалом вважають Х—ХІІІ ст. Провідні дослідники феодалізму розрізняють два феодальні періоди: перший — з ІХ по середину ХІ ст., коли — переважали дрібні, суто станові угоди між полководцями та селянами, і "другий феодальний період" — з середини ХІ по середину ХІІІ ст., коли стався розквіт феодальної культури і сформувалася спадкова аристократія. [1]
Політична система європейських країн у Середньовіччі будувалася за принципом васалітету — надання військовій знаті землі в обмін на службу. Центром феодальної ієрархії був король, який у Середньовіччі був передусім полководцем. З 9-го по 14-е століття найважливішою складовою війська були кінні лицарі. Спорядження лицаря, проте, вимагало чималих коштів. Король віддавав землю, відому під назвою феод або лен найвищому прошарку знаті, отримуючи від них лицарів. Ця найвища знать була васалами короля. Найвища знать і собі роздавала землю лицарям, які здавали її в оренду селянам. Король був сюзереном щодо своїх васалів, королівські васали були сюзеренами щодо своїх лицарів.
Васали присягали на вірність своїм сюзеренам, проте діяло правило безпосереднього підпорядкування «васал мого васала — не мій васал».
Головними елементами феодальної системи були важка кавалерія, васальна залежність, роздача ленів, імунітет, приватні замки і лицарство.