Ответы
Ответ:
Простодушний штабс-капітан Максим Максимович характеризує свого підлеглого Печоріна так:
«Славний був малий, смію вас запевнити; тільки трошки дивний. Адже, наприклад, в дощик, в холод цілий день на полюванні; всі іззябнуть, втомляться – а йому нічого. А інший раз сидить у себе в кімнаті, вітер пахне, запевняє, що застудився; віконницею стукне, він здригнеться і зблідне; а при мені ходив на кабана віч-на-віч; бувало, цілими годинами слова не доб’єшся, зате вже іноді як почне розповідати, так животики надірвеш зі сміху…»
Максим Максимович спостерігає парадоксальну поведінку Печоріна зі своєю коханою Белою, спроби Печоріна домогтися Бели якомога швидше, будь-якими способами. Задумавши «останній» засіб для підкорення Бели, Печорін вже не розбирає, що добре, що погано, що брехня і маніпуляція, а що правда:
«Я винен перед тобою і повинен покарати себе; прощай, я їду – куди? Чому я знаю? Авось недовго буду ганятися за кулею або ударом шашки; тоді згадай про мене і прости мене». – Він відвернувся і простягнув їй руку на прощання. Вона не взяла руки, мовчала… Не чуючи відповіді, Печорін зробив кілька кроків до дверей; він тремтів – і сказати вам? я думаю, він в змозі був виконати справді те, про що говорив жартома. Така вже була людина, бог його знає!»
Згодом Печорін виправдовує своє охолодження до Бели особливостями своєї особистості:
«Я знову помилився: любов дикунки трохи краще любові знатної панночки; неуцтво і наївність однієї так само набридають, як і кокетство іншої. Якщо ви хочете, я її ще люблю, я їй вдячний за кілька хвилин досить солодких, я за неї віддам життя, – тільки мені з нею нудно … Дурень я або лиходій, не знаю; але то правда, що я також дуже гідний жалю, може бути більше, ніж вона: в мені душа зіпсована світлом, уява неспокійна, серце ненаситне; мені все мало: до смутку я так само легко звикаю, як до насолоди, і життя моє стає порожнім день від дня…»
Враження, яке Печорін виробляє на Максима Максимовича, старий може висловити коротко і просто:
«Тільки Григорій Олександрович, попри спеку і втому, не хотів вернутися без здобичі, такою вже була людина: що задумає, подавай; видно, в дитинстві був матінкою розпещений…»
А таке враження Печорін виробляє на автора
Объяснение: