Ответы
Ответ дал:
0
У «Щоденнику» висвітлюються настільки гострі суспільні проблеми, що не дивують роки його забуття у тому вигляді, у якому його отримав сучасний читач. Передусім, кожне речення щоденника свідчить про патріотизм і любов письменника до України. Герой оплакує втрати України, поруйнованої і пограбованої, як ні одна країна в світі, у роки війни. Він не розуміє, «чому любов до свого народу є націоналізм… В чім його злочин?»
Взагалі поняття націоналізму бентежить патріота Довженка: «Коли немає ненависті принципової, і зневаги нема, і недоброзичливості ні до одного народу в світі, ні до його долі, ні до його щастя, ні гідності чи добробуту, - невже любов до свого народу є націоналізм?»
Довженко переймається долею і характеристикою народу, «що протягом століть втрачав свою верхівку інтелектуальну», народу, якому притаманні відсутність вірності, легка асиміляція і безбатьківщина, байдужість до своєї старовини й історії: «Непошана до старовини, до свого минулого, до історії народу… шкідлива і ворожа інтересам народу». Письменник сміливо викриває народних ворогів: «Скільки ж темної шушвалі ненавидить наш народ».
З огидою Довженко описує наркомів, що говорять суржиком з трибун, з яких ніхто не може сказати правди. У противагу їм народ темний і нужденний, нагадує тютюн, який весь час пасинкують, у якого велике дебеле листя, а цвіту де-не-де.
Нерозв’язаною проблемою Довженко вважає проблему замовчування історичної правди: «Єдина країна в світі, де не викладалася в університетах історія цієї країни, де історія вважалась чимось забороненим, ворожим і контрреволюційним – це Україна». Це Довженко вважає причиною появи дезертирів, слабодухих і запроданців: «Перечитав знову Історію України. Боже, до чого вона сумна і безрадісна. До чого невдала і безпросвітна. Нігде правди діти – і погані ми, і нещасливі. Більш нещасливі, ніж погані…»
Тісно пов’язана з проблемою історичної правди проблема правдивого і вільного голосу митця: «Мені важко од свідомості, що «Україна в огні» - це правда. Прикрита і замкнена моя правда про народ і його лихо».
Згадується і засуджується у щоденнику, хоч і завуальовано, процес розкуркулювання на Україні. Довженко шкодує за знищеними на Україні хуторами. Поборник усякої справедливості, він натякає на посадовців не на своєму місці: «Всі прагнуть посад… Так і лізуть до посад».
Митець Довженко – великий гуманіст, що вважає найбільшим скарбом свого людства саму людину. У «Щоденнику» роздум про її майбутнє: «Сьогодні ми не належим уже собі. Ми належим війні, яка змінить світ. Ми належим майбутньому, бредучи по коліна в крові, окрашені минулим, майбутньому ключова у щоденниках: «І не Україні одній я належу. Я належу людству, як художник, і йому я служу. Мистецтво моє – мистецтво всесвітнє».
Довженко передбачив зло, яке може спричинити атомна бомба, так що люди будуть жити, «як на пиру перед останньою всесвітньою чумою».
Вас заинтересует
2 года назад
2 года назад
2 года назад
8 лет назад
8 лет назад
9 лет назад
9 лет назад