Ответы
кщо на вашій книжковій полиці є щонайменше одне видання японської поезії, мовою оригіналу чи в перекладі (скажімо, українською), його цінним доповненням буде монографія „Розкоші і злидні японської поезії: японська класична поезія в контексті світової та української літератури” Івана Бондаренка (доктора філологічних наук, професора, завідувача кафедри китайської, корейської та японської філології Інституту філології Київського національного університету імені Т. Шевченка й найвідомішого українського перекладача класичної і сучасної японської поезії). Видання доволі грубе – під шістсот сторінок, утім, лякатися не варто: невеличкий екскурс у його зміст означить співмірну обсягові кількість цікавинок.
Почнемо по-японськи – з кінця. Саме тут розташовано такі корисні додатки, як література (природно, в трьох розділах – російсько-/україномовному, „європомовному” та япономовному), біографічний словник-довідник „Японські поети” та словник японських літературознавчих, культурологічних й історичних термінів. Гадаю, адресати монографії, так би мовити, першої черги – студенти, аспіранти, викладачі, які вивчають, досліджують чи викладають японську мову та літературу у вищих навчальних закладах, – пристануть саме на таке їх означення, адже мати напохваті міні-енциклопедію з короткими біографіями, визначеннями та япономовними відповідниками приємно та зручно.
„Енциклопедичний” характер має і переважна більшість розділів монографії. Ознайомлення з ними допоможе всім, хто цікавиться японською поезією професійно систематизувати знання, просто зацікавленим – розібратися, що до чого, й мати про неї різнобічне уявлення. Так, перший розділ містить базове – ретроспективний виклад строфічно-жанрової палітри японської поезії від початків до сьогодення, скажімо, окреслює, чим танка відрізняється від ренґа, хайку й сінтайсі (а хайку від хокку!), коли ці строфи й жанри виникли, як розвивалися й чим характеризуються. Допитливі знайдуть кілька варіантів – французький і російський – класифікації головних поетичних жанрів, естетичні принципи поезії хайкай від Мацуо Басьо, що особливо прикметно – строфічні аналоги хайку в європейській поезії, правила розміщення японцями цезури – та й матимуть нагоду зламати язика, намагаючись вимовити численні прізвища й імена класиків японської поезії (їх портрети подано в невеличкій ілюстративній добірці), як і насолодитися власне нею самою, адже теорія щедро розбавлена прикладами.