Ответы
Ответ:
характеристику - «перлина неправильної форми» - примхлива, несподівана, покликана вразити, сповнена різких контрастів. Усі ці риси притаманні, зокрема, й поезії Луїса де Гонгори.
«На Гонгору люто нападали і палко його захищали. Творіння його живі й сьогодні, ніби вони щойно вийшли з-під пера, а навколо його імені досі триває шум... А Гонгора, самотній, як прокажений, чиї виразки холодно відсвічують сріблом, очікував із зеленого гілкою в руці нових поколінь, яким він міг би передати свою істинно цінну спадщину і своє відчуття метафори» (Федеріко Гарсіа Лорка).
ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ
Луїс де Гонгора
(1561—1627)
Луїс де Гонгора (1561-1627) був сином свого часу: захоплювався досягненнями науки і коридою, інтелектуальною працею і картярською грою, вишуканою поетичною формою і гострою літературною полемікою. Як у будь-якого іспанського дворянина, у нього було тільки три життєві дороги: «палац, церква чи море, обери одну - й забудь про горе». Він обрав церкву, бо саме сан священика давав змогу, не обтяжуючи себе, займатися улюбленою справою. Він прагнув потрапити до палацу, бо саме там сподівався зустріти шанувальників прекрасного, адже справжнім покликанням Гонгори була поезія.

Дієго Веласкес. Портрет Луїса де Гонгори. 1622
Приїхавши до Севільї з наміром отримати посаду придворного живописця, Веласкес зупинився у королівського капелана поета Луїса де Гонгори і написав його портрет. Робота вийшла такою вдалою, так точно передавала гіркоту й сум поета, що справила величезне враження на короля Філіпа IV, який одразу ж замовив Веласкесові свій портрет і дав йому омріяну посаду.
Зовні життя Луїса де Гонгори нічим не відрізнялося від життя звичайного іспанського дворянина. П’ятнадцятирічним він вступив на правничий факультет одного з найкращих на той час у світі Саламанкського університету, у 1585 р. прийняв духовний сан, у 1606 р. його висвятили на священика, що дало змогу в 1617 р. отримати почесну, хоч і малоприбуткову посаду королівського капелана і можливість перебратися до столиці Іспанії Мадрида. У 1626 р. поет тяжко захворів, втратив пам’ять і безпомічним жебраком повернувся помирати до рідного міста.
Перша збірка творів поета була надрукована в рік його смерті під вельми промовистою назвою «Твори у віршах Іспанського Гомера». Але це не той випадок, коли слава прийшла до поета після смерті. Хоча Гонгора і не друкував своїх творів, це не заважало йому бути в епіцентрі літературного життя того часу. Він вважав поета своєрідним суперником Бога, деміургом, який намагається творити досконалу форму, опираючись лише на слова і їх зображальну силу, досягти засобами «чистої поезії» виняткової краси словесної структури. Це робило твори водночас складними і вишуканими. Така манера письма: тяжіння до метафоризації поетичного мовлення та вишуканих перифраз, - мала багато прихильників і послідовників та згодом отримала назву гонгоризм.
Гонгоризм - вигадливий манірний стиль в іспанській літературі, що отримав свою назву від творця цього стилю Луїса де Гонгори, представника іспанського бароко. Вірші Гонгора писав заплутаною мовою, синтаксично складними фразами, зі складними метафорами і різноманітними тропами.
Не всі поділяли погляди Гонгори і гонгористів на літературу. Серед опонентів поета був і один із найвидатніших іспанських драматургів Лопе де Вега. Полеміка між ними була жорстка і навіть агресивна. Вони зустрічалися і як суперники на поетичному змаганні, яке проводилося в Мадриді під час урочистостей на честь покровителя Мадрида Святого Ісідро, і навіть обмінювалися в’їдливими випадами стосовно приватного життя. Скажімо, коли Лопе де Вега одружився на доньці різника, Луїс де Гонгора цей шлюб в’їдливо охрестив «союзом пера і шинки». Та хай там як, а поезію Гонгори, як і п’єси Лопе де Beги, іспанці любили надзвичайно. Багато романсів і пісень поета до цього часу звучать на іспанських вулицях, органічно влившись у широке річище словесної народної творчості.
ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ
Іще гаряче золото не в силі
З волоссям порівнятися твоїм,
Іще обличчям лагідно-ясним
Затьмарюєш ти вроду чистих лілій,
Іще на диво всім горять несмілі
Твої вуста цвітінням запашним,
Іще не може дорікнуть нічим
Кришталь твоїй красі сліпучо-білій, -
А вже волосся, шия та вуста,
Все, чим пора квітує золота
Твоя, усе - до лілій і кришталю,
Не тільки сріблом чи стеблом сухим
Стає поволі, а й відходить далі -
У землю, в тінь, у порожнечу, в дим.
Переклад Михайла