Ответы
Босаковський подорожував думкою у своє минуле. Для нього місця не знайшлося ні в батьківській хаті, ні у своїй вітчизні. Залишалася одна дорога – на Січ. Там він зустрівся із Хмельницьким, з ним ходив у походи. Рубака був сміливий, як чортяка, а мудрий, як Одіссей. Увійшов у повну довіру гетьмана і не розчарував його. Прихилився душею до гетьманських дітей, особливо до молодшої доньки Олени. Вона маленькою не раз слухала його жарти, тягнула за вус, допитувалася всячини.
Пізніше знову звела його доля з Оленою, вже заміжньою. Це сталося випадково, коли загін оборонців рятував від ворожого полону чималий гурт людей. Серед них була й Олена, серед рятівників – він. Тепер Валентій відчував відповідальність за цю жінку. Він має доправити її у безпечне місце, допоки сум’яття в Україні не втихне.
Було Олені біля тридцяти літ. Блідолиця, з великими синіми, як фіалки, очима. Буйне волосся обрамовувало сумовите личко і було сплетене позаду у тугий вузол. В тій молодиці було щось від античної богині. Сумна достойність веліла поважливо ставитися до неї. Співчутлива, м’якосерда, огорнута сумовитою святістю. Такою поставала в очах світу. За всіх, здавалося, терпіла, у своє серце брала усі болі.
Йшла, мов статуя, без сліз і голосіння за домовиною батька. Проте більш люблячої доньки, мабуть, і на світі не було.
У ті небезпечні часи Україна і тріщала, і хиталася, як зрушена з місця будівля. Богданове діло могло пропасти назавжди. Отож, усяк дивився на Олену, і спомин про недавню світлу минувшину оживляв.
І тільки він, за духом правдоборець, ховав свої глибокі почуття, бо не кожна мрія могла бути дійсністю.