Ответы
Ответ: Китай за своїми розмірами й кількістю населення в Середні віки можна було порівняти з усією християнською Європою. На межі XII-XIII ст. тут проживало близько 100 млн. осіб - більше, ніж у Європі. Китайці вважали свою державу центром Землі, а всі народи що жили навколо, називали варварами.
Сильна централізована держава на чолі з імператором склалася в Китаї ще в ІІІ ст. до н.е.. Від того часу й до початку XX ст. Китай незмінно залишався імперією. Правителя Китаю називали Сином Неба. Його влада передавалася в спадок й офіційно нічим не обмежувалася. Особа імператора була священною.
Кожен підданий імперії розглядався як інструмент для виконання волі Неба, що передавалася через імператора. У китайському суспільстві існувала сувора ієрархія. Нижче імператора стояли вищі сановники, як правило, його родичі. Ще нижче - чиновники, що поділялися на велику кількість рангів. Усіх чиновників у Китаї називали мандаринами.
Щоб стати чиновником, потрібно було здобути відповідну освіту та скласти іспит. Для отримання більш високого рангу знову доводилося складати іспит. До них допускалися всі особисто вільні "добрі люди", які висловили таке бажання. Така система забезпечувала доступ до владних структур талановитих людей з усіх верств суспільства. Той, хто складав іспити вищого рівня, отримував місце при дворі й значну платню. Таку люди заслуговували на повагу та згодом стали називатися шенші. Шенш - "той, хто носить пояс влади", ші - "вчений".
Найнижчу сходинку посідали "підлі люди" - особисто залежні люди, у тому числі раби.