Ответы
Ответ:
Феодальна роздробленість Київської держави, постійна загроза з боку Золотої Орди, внутрішня боротьба між князем та боярством у Галицько-Волинському князівстві призвело до захоплення українських земель феодалами Польщі, Литви, Молдавії, Угорщини, Кримського ханства і Туреччини.
У XІV ст. Україна переживала період політичного, економічного і культурного спаду. Тоді ж почався період піднесення в розвитку її сусідів – Литви, Польщі, Московського царства.
Объяснение:
Внаслідок розпаду племінного і зародження феодального суспільства, а також об’єднання войовничих, відсталих язичницьких племен у XІІІ ст. утворилася Литовська держава зі столицею у Вільнюсі. Вона рішуче протистояла нападам з боку Лівонського і Тевтонського орденів лицарів-хрестоносців. Значно зміцнилася Литовська держава при великому князеві Гедиміні (1316 – 1341 рр.). М. Грушевський вказує, що «… за часів Гедиміна литовська окупаційна політика в руських землях була сильно розвинена. Литовський уряд свідомо вступив на дорогу збирання руських земель. Гедимін сам титулував себе «королем литовським і руським», а його син і наступник Ольгерд заявляв своє переконання, що всі руські землі мають до нього належати»
На початку XІV ст. литовці розпочали захоплення Білорусі. Після смерті Юрія-Болеслава князем Волині стає син Гедиміна Любарт (1341 – 1385 рр.). М. Грушевський так описує політичну діяльність Любарта: «Боротьбу за Волинь вів головно сам Любарт, для якого було питанням життєвим, бо інших земель він не мав. Під час боротьби за галицько-волинські землі продовжувався процес окупації українських земель князями з литовської династії. Сорокалітній період боротьби за Волинь і Галичину був саме часом особливого розширення Великого князівства Литовського. Рідко коли в європейській історії можна було бачити такий швидкий і великий територіальний приріст. І поширення це робилося в напрямі українських земель. Цей напрям був продиктований принципом найменшого спротиву або найменшої трати сили. Бо на нові здобутки, треба було більше сил і більше енергії. Подальше розширення території Великого князівства Литовського в землях білоруських і великоруських, на північно-східних кордонах вводило його провідників у тяжкі конфлікти із сусідніми державами і вимагало напруженої уваги… Одним політичним чинником, з котрим можна було увійти в конфлікт за українські землі, залишалася Татарська Орда, але в другій половині ХІV ст. вона була в повному занепаді»