"Конфлікт між науковими інтересами Хігінса та його відповідальністю за долю Елізи Дулітл" твір 2 реченнь срочно дам 40 балов
Ответы
Відповідь:
Конфлікт цей у п'єсі яскраво зображено автором в образах двох героїв — професора фонетики Хіггінса і вуличної квіткарки Елізи Дулітл. Тобто автор створює конфлікт між творцем і його творінням, між зовнішньою культурою і духовною сутністю людини. Зовні респектабельний, культурний, вихований, інтелігентний професор-лінгвіст Хіггінс заключає парі з іншим джентльменом — полковником Пікерінгом, що за декілька місяців він, завдяки його методиці, зуміє перетворити дівчину-квіткарку, яку вони щойно зустріли, на даму з вищого суспільства. Хоч із морального боку заключати парі на дівчину, як на якусь річ, було й не зовсім пристойно, але експеримент професора Хіггінса — перетворення вуличної квіткарки на справжню леді пройшов успішно.
Ответ:
П'єса "Пігмаліон" є зразком драми-дискусії, головний конфлікт якої полягає в і ому, чи може людина втручатися в долю іншої людини, навіть тоді, коли робить вона це з кращих міркувань.
Конфлікт цей у п'єсі яскраво зображено автором в образах двох героїв — професора фонетики Хіггінса і вуличної квіткарки Елізи Дулітл. Тобто автор створює конфлікт між творцем і його творінням, між зовнішньою культурою і духовною сутністю людини.
Професор-лінгвіст Хіггінс заключає парі з іншим джентльменом — полковником Пікерінгом, що за декілька місяців він, завдяки його методиці, зуміє перетворити дівчину-квіткарку, яку вони щойно зустріли, на даму з вищого суспільства. Хоч із морального боку заключати парі на дівчину, як на якусь річ, було й не зовсім пристойно, але експеримент професора Хіггінса — перетворення вуличної квіткарки на справжню леді пройшов успішно. Еліза зовсім не звертала увагу на лайливі, брутальні слова (в її колишньому середовищі це було скоріше нормою поведінки, ніж винятком), то тепер вона не може їх вибачити навіть своєму вчителеві професору Хіггінсу. Навчивши Елізу гарних манер, він у той же час сам забуває елементарні правила поведінки, ображаючи її, нехтуючи її людською гідністю. Звичайно, Еліза обурюється проти цього. Але її думки щодо поведінки Хіггінса поділяють і мати професора, і його домоправителька міс Пірс. Еліза відчула себе по-справжньому вільною, гідною людиною. Набувши нових знань, гарних манер, призвичаївшись до загальної культури, Еліза разом із тим не втрачає доброти й людяності, працьовитості й безпосередності на відміну від світських дам. Отже, ми бачимо велику духовну перевагу простої дівчини над аристократичним суспільством, наскрізь пронизаним фальшю й лукавством. З'ясувавши, що ніяких почуттів професор Хіггінс до неї не має, а все ж хоче залишити її в себе вдома, Еліза, не вагаючись, покидає цей дім. Вона вже не може й не хоче залишатися іграшкою в чужих руках. Вона не річ, яку в натхненні створив професор Хіггінс, вона — людина. І роль служниці, яка полягає в тому, щоб підносити туфлі й розкладати папери Хіггінса, — теж не для неї. Натура сильна, вольова, рішуча, вона шукає іншого, де можна застосувати свої сили й знання. Але цього не хоче зрозуміти професор Хіггінс, коли заявляє, що не бачить ніякої проблеми в тому, яким же буде майбутнє життя Елізи.