Ответы
Ответ:
Твір про зраду
Зрада завжди вважалася непростимим вчинком, будь то зрада коханої людини, друга чи Батьківщини. До зрадників неодмінно ставляться з осудом та зневагою. Мабуть, тому, що через зраду не лише розбиваються серця, а й трапляються великі й непоправні трагедії. Наприклад, військова зрада веде до загибелі великої кількості людей та насильства. Через те, мабуть, зрадників держави завжди суворо карали смертю. І це нам видається єдино правильним рішенням.
Та якщо добре подумати, то, наприклад, в мусульманських країнах смертю караються й куди менш серйозні «гріхи», навіть такі, які в нашій культурі не вважаються особливо тяжкими. Наприклад, послідовники ісламу забивають каменями жінок до смерті за зраду чоловіка, при тому що чоловік офіційно може мати кілька дружин. І це вже ніяк не вкладається в голові представника європейської культури. І змушує замислитися.
На мій погляд, пробачати зраду необов’язково, тим більше, що в душі, мабуть, вже й не вийде беззастережно довіряти тому, хто втратив довіру. Простіше постаратися забути її та перестати спілкуватися зі зрадником, будувати своє життя без нього. Краще знайти та оточити себе іншими людьми, яким можна довіряти. Це стосується не лише випадків особистої зради, а й зради колективу, народу, країни. Такі люди мають бути усунені від управління та покарані матеріальними штрафами, бо зазвичай саме матеріальна вигода і є мотивом зрадницьких дій людей. А на їхнє місце нехай прийдуть патріоти, спеціалісти та натхненні, яким можна довірити відповідальність за життя країни.
Життя людей не однобічне, інколи ми опиняємося по різні боки барикади через свої погляди та переконання. У часи смути та політичних ігор особливо важко на сто відсотків розібратися, хто правий, а хто ні. Згадаємо роман Ю. Яновського «Вершники», а конкретно главу «Подвійне коло», в якій один брат убиває іншого через політичні переконання. Та вони ж один одного вважали зрадниками вартими покарання, і все, чого цим досягли, це непоправна родинна трагедія.
Тема зради неодноразово висвітлена в літературі, зокрема українській. Зраду кохання ми знаходимо у драмі-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки. Зрада власної віри та культури пристрасно та безжально засуджена у посланнях Івана Вишенського, наприклад, у «До єпископів», де йдеться про те, що уніати продалися за матеріальні статки та владу полякам, що насаджували на землях Західної України свої порядки.
Отже, чи можна пробачити зраду? Мабуть, можна, та не варто. Бо це як довірити ключі від дому тому, хто вдерся через вікно.