Ответы
Ответ:
На певному етапі свого життя ми всі задаємо собі це питання. Чи потрібно мені планувати своє життя? І ось тут починаються розбіжності та непорозуміння. Планування – це свого роду сходинки того п’єдесталу, який називається «досягнення цілі». Хтось намагається сам планувати життя, за когось це роблять батьки, а декому взагалі до одного місця майбутнє і вони живуть сьогоднішнім днем.
Кожну із ситуацій я вирішив описати у вигляді думок трьох підлітків. Нехай вони вчаться в одному місті та ще й в одному класі, нехай це буде 10-А.
«Ось закінчу школу, поступлю до інституту, і його закінчу, попутно засвітившись в яких-небудь заходах чи акціях, для підняття свого престижу. На мене обов’язково звернуть увагу, тому з радістю візьмуть в якусь велику компанію, де я швидко себе зарекомендую, одружуся на дочці боса або іншого впливового бізнесмена. Приберу все до своїх рук, а далі вже сяду спочивати на лаврах і користуватися дивідендами своєї праці у вигляді машини, дачі де-небудь на Мальті, особнячка-багатоповерхівки і т.д. і т.п.» – мріє один, студіюючи підручники і намагаючись завжди бути на рівні.
Можливо, він і не доб’ється всього, що запланував досягти (наприклад, у боса буде не дочка, а син, або випадку блиснути під час навчання в інституті не трапиться. А може й самого інституту не буде, провалиться такий розумник на першому іспиті та в армію загримить). Як кажуть, хочеш розсмішити Бога, скажи йому, що трапиться завтра. Але все одно, у людини, яка поставила перед собою мету чи навіть просто намітивши шляхи її досягнення, життя починає рухатися у певному напрямку. І так чи інакше, можливо маленькими, а може й величезними кроками він буде йти до досягнення поставленої цілі.