• Предмет: История
  • Автор: sapisukolesa333
  • Вопрос задан 5 лет назад

срочно!!!!!
цікаві українські факти про слов'ян​

Ответы

Ответ дал: ulialesuik86
0

Відповідь:


Слов’яни — індоєвропейські племена, які замешкують Європу близько 2 тисяч років.

Вчені досі не знають, як з’явились слов’яни: прийшли разом з гунами, зародились у басейні Дунаю або в Придніпров’ї.

Від 300 до 350 мільйонів осіб — чисельність слов’ян у ХХІ ст.

Поділ на західних, східних і південних слов’ян відбувся у другій половині І тисячоліття н.е.

П’ята частина території Європи заселена слов’янами.

”Північних” і “центральних” слов’ян не існує, а сучасну центральну Європу заселяють нащадки східної гілки.

Язичництво слов’ян має чимало спільного з віруваннями індійців. Місцеві племена так само практикували кремацію і посилали дарунки рахманам (брахманам) за течією ріки.

Єдина релігійна книга  слов`ян-язичників — Велесова книга, досі не знайдена. Деякі вчені взагалі не визнають факт її існування.

Рай в уявленні слов’ян був краєм теплої погоди, куди відлітають на зимівлю птахи. Окрім назви “ирій, вирій” про нього також говорили “тридесяте царство”. Герої народних казок доходили, зазвичай, не далі “тридев’ятого”.

tut-cikavo Пекло в слов’янському світогляді — край холоду і темряви. Земля у ньому настільки тверда й холодна, що на ній не зросте жоден урожай. Вхід туди знаходиться неподалік річки Смородини.

Смерть не означала припинення існування. Духи померлих предків постійно перебували поруч з живими. Тіла ховали просто на подвір’ї. Для них залишали окремий горщик з частуванням на свята.

”Підозрілих небіжчиків” – яких не чекали в гості на частування, ховали на перехресті доріг або десь у болоті, якомога далі від дому. До таких відносили подорожніх, самогубців і дітей.

Рахманський Великдень — слов’янський звичай пускати за течією крашанки, щоб ті доплили до предків у вирію.

Сонце в уявленні давніх слов’ян народжується і вмирає щороку. Дитинство воно проводить під іменем Коляда, далі зростає до Ярила, затим Купала і старезного зимового Світовида.

Весілля у слов’ян справляли в пору весняного рівнодення, літнього і осіннього сонцестояння.

”Гарна як засватана” – приказка, що випливає зі слов’янського звичаю прикрашати дівчину, яку засватали, вінком і стрічками. У цьому святковому вигляді вона повинна була ходити аж до дня весілля.

Не всі молоді слов’яни сватали собі наречену, як годиться. Деякі викрадали вподобану дівчину: якщо батько чи брати не могли знайти її протягом доби, то були зобов’язані погодитись на шлюб.

Окрім як “засватати” або “вкрасти”, слов’янську наречену можна було “купити” і “привести”. Купували дівчат за “віно” – матеріальне відшкодування батькам за робочі руки, які забирають із сім’ї. Приводили (попередньо вкравши, купивши або підмовивши на втечу) з чужих сіл або й далеких країв.

tut-cikavo Слов’янська дівчина мала право засилати сватів до парубка, з яким довго зустрічалась і була вагітною від нього. На відміну від традиційного сватання, де свати приходять від хлопця, відкараскатись “гарбузом” він уже не мав права.

Так званий “пробний шлюб” інколи траплявся на слов’янських вечорницях. Якщо дівчина вагітніла від парубка, з яким її раніше не бачили разом, засилати сватів було марною справою…

Покритка — так давні українці називали дівчину, що народжувала без шлюбу. На знак суспільної зневаги їй примусово обстригали коси й покривали хусткою.

Імена своїх новонароджених дітей слов’яни приховували від чужих людей — щоб не наврочили.

Дитячий вік у слов’ян поділявся на такі періоди: баяння (колисання) – до 2 років, пестування (виховання) – до 5, вік першої праці — до 7, й отроцтво — до 12.

Давні слов’яни мешкали у напівземлянках і курних хатах.

Піч — найважливіший елемент слов’янського дому. Якщо хата згоріла, то піч переносили на інше місце і будували навколо неї нову домівку.

Каша — основа слов’янського раціону. Хоча вариво із зілля, пізніше назване “борщем” теж має півторатисячну історію.

Хліб ранні слов’яни пекли без закваски, у вигляді прісних коржів. Кисле тісто почали місити лише в середині 8 століття.

Свиня — не просто свійська, а й сакральна тварина для слов’ян. Традиція дбайливо ставитись до цієї (можливо, тотемної) тварини виявляється у повному використанні субпродуктів у їжу. Холодець з ратиць і ковбаса з крові — ніяка частина туші не повинна була опинитись на смітнику.

-
Думаю, тут вистачить фактів =)

Вас заинтересует