Ответы
Ответ:
Джордж Плейтен не міг приховати суму в голосі:
— Завтра перше травня. Олімпіада!
Джордж перевернувся на живіт і через спинку ліжка пильно глянув на товариша по кімнаті. Невже він не відчуває те саме? Невже думка про Олімпіаду не викликає у нього ніяких емоцій?
Джордж мав худорляве обличчя, його риси ще більше загострилися майже за півтора року, проведених у Інтернаті. І сам він був худорлявий, та в його синіх очах горів колишній невгамовний вогонь, а розпачливістю, з якою він уп'явся в ковдру, Джордж нагадував зацькованого звіра.
Товариш по кімнаті на мить залишив книгу і відрегулював яскравість світної стіни. Його звали Хейлі Омейні, він був нігерієць. Здавалося, його темно-брунатна шкіра й масивні риси обличчя створені для того, щоб виражати тільки спокій; згадка про Олімпіаду його не схвилювала.
— Я знаю, Джордже,— озвався він.
Джордж багато чим був зобов'язаний терпінню й доброті Хейлі, деколи він потребував їх, та навіть доброта й терпіння можуть стати кісткою в горлі. Хіба можна зараз сидіти, наче той ідол, вирізьблений з якогось темного дерева?
Джордж подумав, чи не стане він сам таким через десять років життя отут, і з обуренням відкинув цю думку.
— Здається, ти забув, що означає травень!
— Я добре пам'ятаю, що означає цей місяць,— відповів Хейлі.— Нічого не означає! То ти забув, а не я. Травень нічого не означає для тебе, Джорджа Плейтена... І для мене, Хейлі Омейні,— неголосно додав він.
— Тепер на Землю по нових спеціалістів злітаються космічні кораблі. До червня тисячі й тисячі їх із мільйонами чоловіків та жінок відлетять до інших світів — і все це нічого не важить? — запитав Джордж.
— Нічогісінько. Що ти від мене хочеш?
Беззвучно ворушачи губами, Омейні почав водити пальцем по рядках книжки: певно, йому трапилося важке місце.
Джордж мовчки стежив за ним. «До біса! — подумав він.— Закричи, заверещи! Хоча б на це ти здатний? Вдар мене, ну зроби що-небудь!»
Тільки б не лишатися на самоті зі своїм гнівом! Тільки б із кимось поділитися обуренням, вихлюпнути його, не відчувати самотності цього вмирання повільною смертю!
У ті перші тижні, коли навколишнє вбачалося йому тісною оболонкою, зітканою з якогось тьмяного світла та невиразних звуків,— тоді було краще. А потім з'явився Омейні, і товариство нігерійця повернуло його до життя, яке не варте було того.
Омейні! Він старий! Йому вже не менш як тридцять. «Невже я буду таким у тридцять? — подумав Джордж.— Невже стану таким через якихось дванадцять років?»
І від того що злякався неминучості, він закричав на Омейні:
— Кинь читати оту ідіотську книжку!
Омейні перегорнув сторінку, прочитав ще кілька слів і підвів голову з шапкою жорсткого волосся.
— Що?
— Яка користь від того читання?
Джордж рішуче наблизився до Омейні, презирливо хмикнув і зі словами «знову електроніка» вибив книжку з рук нігерійця.
Омейні неквапливо підвівся і підняв книгу. Без будь-якого роздратування він розгладив сторінку.
— Вважай, що я задовольняю свою цікавість,— сказав Хейлі.— Щось зрозумію сьогодні, а завтра, може, зрозумію трохи більше. Неабияка, та перемога.
— Перемога. Яка там перемога? Невже це все, що тобі потрібно від життя? До шістдесяти п'яти років набути чверть тих знань, що має дипломований інженер-електронник.
— А може, й до тридцяти п'яти.
— І кому ж ти будеш потрібен? Хто тебе візьме? Куди ти підеш?
— Нікому. Ніхто. Нікуди. Я залишуся тут і читатиму інші книжки.
— І цього тобі досить? Говори! Ти затяг