Ответы
Ответ:
Книжку Олександра Гавроша про Івана Силу планувала подарувати хлопцеві з вельми непростою долею і напрочуд упертим характером, який має Мрію – стати «крутим» футболістом. А оскільки у вільний час від м’яча хлопчина із задоволенням береться до читання, то історія успіху селфмейдмена, та ще й «свого», українського, видавалася цілком доречною. Книжку купила, прочитала і… подарувала хлопцеві Джека Лондона.
Цікаво, чи справді письменникові під час написання історії про Івана Силу йшлося про те, щоб створити образ українського Супермена? А чи ідея піднести свого персонажа на п’єдестал національних героїв прийшла вже пізніше – як піар-хід для просування книжки? Хід хоча й банальний, та, варто визнати, доволі вдалий. Бо ж на загалом порожньому п’єдесталі конкуренції ніякої. Тож і вилізти на нього може кожен, хто лиш голосно закричить: я – герой!
Історія про Івана Силу у версії Олександра Гавроша нагадує казки про… Івана-дурника.
Жив собі хлопець – і все йому саме йшло в руки. Звісно, й Іван-дурник може бути національним героєм. Але… чи нам це треба? Щирий, простодушний, добрий Іван Сила, безумовно, викликає симпатію, проте героїзму в ньому – нуль. Ну який герой із «гірського ведмедика»?! Хіба плюшевий. Героїзм Сили полягає хіба в тому, що він… пливе за течією. А оскільки ріка його життя подекуди робить аж надто круті повороти, то несе Іванка «без керма та вітрил». А герой навіть не намагається підгрібати у потрібному йому напрямку. Врешті, й напрямку в нього немає – вродився дужим та й живе собі помаленьку, без ніяких зусиль. «Та Іван не дуже хвилювався, покладаючись на народну мудрість: «Як Іван не зможе, то Бог допоможе». Будь що буде!», – правдиве кредо героя. Про тренування ж на шляху до титулу «найсильнішої людини світу» згадується лише мимохідь: на початку Іванової кар’єри, коли його взявся вчити доктор Брякус. І ще раз – коли Іван аж «півдня» позаймався перед двобоєм із найсильнішою людиною Баварії. Цікаво, чи не перетрудився?
Автор, щоправда, пише, що Іван «у селі звик до постійної роботи, найгірше переносив байдикування», а ще згадує, що «був упертий від народження». Але ніщо у поведінці Івана тих слів автора не підтверджує. Натомість виразно видно, що найбільше Іван любить їсти («Обід для Сили був справою святою» – с. 16), спати («[…] що-що, а цю справу він любив і ставився до неї з належною повагою» – с. 18), та ностальгувати про рідні гори, домівку і, звісно, «мамині галушки», й що далі – то рідше про «свою кирпату сусідку». Ось вам і характер героя.
На додачу – ще кілька цікавих нюансів. Коли доктор Брякус дізнається, що, окрім тренувань, Сила й надалі ходить розвантажувати вагони, то збільшує його зарплатню вдвічі, аби він полишив ту справу та не псував спортивних результатів. Попри це, Іван і далі працює на вокзалі, але вже потай, – хоча жодної вагомої причини обманювати доброчинця немає. Він просто вирішує «призбирати грошенят».
Объяснение: