Ответы
Відповідь:
У Його спадщині знайшли місце твори різних жанрів. Це і памфлети, і фейлетони, і гуморески, і нариси. Особливе місце посідають усмішки. У Остапа Вишні їх дуже багато.
Цікавими є "Мисливські усмішки", які, незважаючи на назву, навчають людину не полювати, тобто знищувати природу, а навпаки — охороняти, берегти все живе. Автор замислюється над такими одвічними проблемами, як єдність людини і природи, людина і вічність буття. Саме через це деякі твори Вишні називають поезією в прозі.
Сам Павло Михайлович ходив на полювання з однією метою — помилуватися лісами, полями, луками, послухати спів птахів, подивитись на сіре осіннє небо, лежачи в сіні горілиць. Уся родина Вишні хвилювалася кожного разу, коли "мисливець" повертався з полювання: аби нічого не підстрелив. Отож, повернувшись без здобичі, Павло Губенко починав із захопленням розповідати про зайців, качок та іншу дичину.
Саме ці розповіді стали основою "Мисливських усмішок". Письменник з великою любов’ю описує живі картини природи, передає внутрішній стан, психологічний настрій мисливця перед відкриттям полювання, детально описує сам процес вистежування тварин. А з якою точністю автор передає процес підготовки до рибної ловлі! Виявляється, головним тут є не самі вудки, а те, що покладено в торбу для обіду.
"Мисливські усмішки" справедливо можна назвати також зооенциклопедією. Автор не тільки розповідає нам про ту чи іншу тварину, а й висловлює своє ставлення до них. Так, наприклад, до тварин і птахів він звертається, як до людей, називаючи їх не білка, а білочка, не лисиця, а лисичка. 1 ми вже бачимо їх активними героями, що сміливо діють поряд із мисливцями. Ось що пише Остап Вишня про дику козу: "Благородна тварина — дика коза. Благородна і своєю постаттю, коли струнка й ніжна, стоїть вона серед кущів ліщини або на зеленій квітучо-пахучій галявині лісу нашого чарівного, чи, коли, спустившись до Сули, до Росі, до Горили, граціозно нахилившись, стулену воду п’є. Благородна і в стрімкому вихорільоті, коли, налякана, не біжить, а стелеться над чагарником, над кущами чи поміж дубово-ясеневими стовбурами".
Таку картину могла побачити тільки людина з тонкою, чутливою душею. Через такі пейзажі письменник висловлює своє філософське бачення проблеми буття.