Ответы
Ответ:
Билинна традиція дожила наших часів головно в устах селянства. Рибнікову лише зрідка вдавалося знаходити професіоналів «калік», які співали «старини» поруч духовних стихів, що являються їх спеціальністю: співаючи стихи на відпустах, на кладовищах і ярмарках, збирають вони милостиню. З билин же звичайно включають в свій репертуар лише деякі, що ближче підходять під стиль духовних стихів. Рибніков небезінтересно описує таких калік. Старий каліка, якого він викликав через адміністрацію, проспівав йому дев’ять билин і пояснив, що він їх навчивсь від «досюльних», себто старинних калік, а тепер їх мало хто знає між каліками; сам він, поки був молодший, ходив по селах і заробляв співанням «стихів», але останніми роками, через старість, доживає у родичів. Інший каліка пояснив йому, що він ходить в своїй околиці по ярмарках і торжках з товаришами каліками, співаючи «стихи», билин же доводиться йому рідко «сказувати», бо тутешні старовіри не люблять «мирських» пісень, в Архангельській же губернії багаті селяни і навіть урядники слухать їх раді. Свої билини він перейняв, від столітнього каліки з найбільш глухої сторони Онежського побережжя — з-над р. Моші 1.
Сю репутацію старовірів, що вони не люблять билин, збив потім Гільфердінг, знайшовши дуже добрих сказителів-старовірів. Маркову довелось чути таких, що навчились своїх билин в старовірських скитах, і одна стара сказателька оповідала йому, що по келіях скитських співано «про князя Володимира» 2.