Ответы
Ответ:
Період XVI ст. вважають «темною добою» в історії української православної церкви. Влада проголошувала терпиме ставлення до православ’я, гарантування прав і привілеїв православної церкви, але в реальному житті це не забезпечувалося. Водночас саме в цей період набули розвитку такі характерні особливості українського православ’я, як активна участь у житті церкви світських осіб та зближення церковного життя, духовної освіти й школи, що змушені були разом протистояти наступу латинської культури, католицизму та реформаційним рухам.
На становище православної церкви негативно впливало чинне в Короні Польській і Великому князівстві Литовському «право патронату», або «право подавання».
Чи є правильним судження, що XVI ст. стало досить складним періодом в історії православної церкви на українських землях? Поясніть свою думку, використовуючи матеріал параграфа.
Відповідно до нього питання призначення на митрополичу та єпископську кафедри залежало від польського короля й великого князя литовського.
Після Люблінської унії ситуація погіршилася. Польські королі за «правом патронату», «подаючи хліби духовні й роздаючи столиці духовні», інколи призначали на посади єпископів і архімандритів (настоятелів монастирів) за гроші. Королі також надавали посади в православній церкві світським особам (шляхті, військовим) за борги держави цим людям, різноманітні послуги на прохання наближених до королівського двору осіб тощо.
На приватних землях «правом патронату» щодо православних церков і монастирів користувалася шляхта. Тобто вона мала право власності на церкви й монастирі у своїх маєтках, селах і містах. У таких парафіях священники не обиралися вірянами, а призначалися патронами-шляхтичами за «правом патронату». Тому життя церковної громади залежало від віросповідання власника маєтку або міста та його ставлення до православ’я. Шляхта розпоряджалася церквами й монастирями на підставі права власності: закладала, обмінювала, продавала, здавала в оренду, віддавала як придане тощо.
Польська влада надала православній церкві набагато менше прав порівняно з католицькою церквою. Православних єпископів не допускали до участі в роботі сенату. Православне духовенство, на відміну від католицького, мало сплачувати податки. Хоча з 1573 р. польські королі зобов’язалися дотримуватися релігійної терпимості, фактично польська влада й католицьке духовенство негативно ставилися до православ’я, вбачаючи в ньому перешкоду для розширення сфери свого впливу.
Суттєво ускладнювало ситуацію те, що Київська митрополія, підпорядкована Константинопольському патріархату, не мала належної підтримки від нього. Православна церква переживала важкі часи після завоювання в 1453 р. турками-османами Константинополя та падіння Візантії. Це спонукало руський єпископат до пошуку надійної опіки й захисту.