Ответы
Ответ:
Балада найшвидше з-поміж інших фольклорних жанрів почала проникати в художню літературу. В українському письменстві помітний розвиток літературної балади розпочався в добу романтизму — наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. У цей період особливо посилився інтерес письменників до усної народної творчості: вони збирають, записують, публікують багаті зразки українського фольклору, застосовують фольклорні елементи у своїх творах.
Значна роль приділялася баладі, яка посіла центральне місце у творчості поетів-романтиків, чию спадщину ми вивчатимемо" пізніше: П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, А. Метлинського, М. Костомарова, Л. Боровиковського, представників «Руської трійці» у творах раннього періоду Т. Шевченка. Пізніше цей жанр розвинули І. Франко, Б. Грінченко, у 20-х роках XX ст. — письменники-модерністи. Майже в кожного поета ХХ-ХХІ ст. у творчому доробку є авторська балада.
Балада (з фр. танцювальна пісня) — це ліро-епічний сюжетний пісенний твір, за основу якого взято подію легендарно-історичного, родинно-побутового змісту з описами незвичайних ситуацій, людей, вчинків. Балада ввібрала риси суміжних видів усної народної творчості: ліричної пісні, думи, легенди, казки й міфу.
Пригадаймо ознаки балади:
• гострий, драматично напружений сюжет;
• трагічний конфлікт; • романтична піднесеність;
• надзвичайні події, вчинки чи фатальні збіги обставин;
• елементи фантастики;
• метаморфози — перетворення людини на рослину, птаха (дівчина стає тополею, мати — зозулею, дівочий голос — голосом сопілки);
• трагічний фінал;
• моралізаторство.
Українські пісні баладного тину існували вже в давньоруську добу, а перші твори з ознаками цього жанру наявні серед пісень календарної та родинної обрядовості. Однією з найдавніших в українському фольклорі називають баладу «Ой летіла стріла» — про вбитого стрілою вдовиного сина. Його оплакують мати, сестра й дружина, образи яких уособлюють три рябенькі зозулі. Першим записом української народної балади вважають пісню «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?», яку чеський учений Ян Благослав у середині XVI ст. подав у своїй рукописній граматиці.