Ответы
Надеюсь связно и понятно, сорри если что
КЛІТИ́ННА ТЕО́РІЯ – одне з найважливіших біологічних узагальнень про клітиннубудову всіх живих істот, клітину як елементарну одиницю, що підтримує життя та його безперервність. Формулюванню положень К. т. передував тривалий (понад 300 р.) період накопичення спостережень за будовою та функціонуванням одно- й багатоклітин. організмів, а також удосконалення оптич. методів досліджень. Першим клітинну будову стебла рослин вивчав Р. Гук, запропонувавши 1665 термін «клітина». Його діяльність сприяла початку систематич. дослідж. з анатомії рослин та тварин (М. Мальпіґі, Н. Ґрю, А. Левенгук, Ф. Фонтана) та мікроанатомії клітини (Я.-Е. Пуркіне, Р. Браун та ін.). У цей період сформувалися перші уявлення про будову та функції статевих клітин тварин і людини, однак індивід. розвиток організму вчені розглядали як збільшення розмірів частин тіла (теорія преформізму). Безпідставність теорії преформізму довів К. Вольф 1759, обґрунтувавши теорію епігенезу. Результати дослідж. клітин. будови рослин узагальнив 1838 М.-Я. Шлайден. Гол. заслуга у формулюванні К. т. належить Т. Шванну, який 1839 поширив уявлення про клітинну будову на тварин та об'єднав усі ідеї в єдину теорію, за якою клітина є структур. та функціон. основою всіх живих істот. Він акцентував увагу не лише на морфол., а й на фізіол. значенні клітин, увів поняття «клітинний метаболізм». К. т. досить швидко набула поширення. Однак М.-Я. Шлайден та Т. Шванн помилково вважали, що клітини в організмі виникають de novo – шляхом новоутворення з неклітин. речовини, а гол. роль у клітині відводили оболонці. Подальшого розвитку К. т. набула в роботах Р. Вірхова, який довів, що клітина може виникати лише шляхом поділу клітин-попередників. Його афорист. формулювання «omnis cellula e cellulae» («всяка клітина походить від клітини») нині вважають біол. законом. К. т. надала незаперечні докази єдності всього живого та його еволюц. розвитку. Ідея взаємозв'язку всього живого отримала подальше пояснення у теорії еволюції Ч. Дарвіна та А. Воллеса. За еволюц. вченням, клітина як одиниця живого, постійно відтворюючись, забезпечує збереження виду, а постійно змінюючись, породжує різноманітність. Формулювання К. т. стало важливою подією у біології, яка вплинула на розвиток природознавства, особливо таких галузей, як ембріологія, генетика та фізіологія. У 2-й пол. 19 – на поч. 20 ст. завдяки вдосконаленню мікроскопів та мікроскопіч. техніки встановлено осн. елементи будови клітини (мітохондрії – К. Бенда, 1897, Г. Левитський, 1910; апарат Ґольджі – К. Ґольджі, 1898; клітин. центр – Т.-Г. Бовері, 1888; пластиди – К. Саніо, 1864), відкрито та досліджено мітоз (І. Чистяков, 1874; Е.-А. Страсбурґер, 1878; В. Флеммінґ, 1882), мейоз (В. Бєляєв, 1885; Е.-А. Страсбурґер, 1888), описано роль ядра в спадковості (Ґ.-Й. Мендель, 1865; А. Вайсманн, 1885) та сформульовано хромосомну теорію спадковості (В. Саттон, Т.-Г. Бовері, 1902–03). Вагомий внесок у розвиток вчення про клітину зробили рос. та укр. цитологи, зокрема І. Чистяков (описав хромосоми, ахроматин. веретено та фази мітотич. поділу при спороутворенні у хвощів та плаунів), І. Горожанкін (відкрив плазмодесми, обґрунтував цитол. основи запліднення у рослин), В. Бєляєв (відкрив та описав редукцій. поділ у вищих рослин та його значення у статевому розмноженні, еволюцію чол. гаметофіта та антеридіїв у архегоніат), І. Герасимов (вивчав мітоз та амітоз, проблеми поліплоїдії, встановив роль ядра у функціонуванні клітини), С. Навашин (відкрив явище подвій. запліднення у покритонасінних, 1898). Дослідж. морфології хромосом С. Навашина продовжив його учень, один із засн. цитогенетики – Г. Левитський, який синтезував ідеї цитології та генетики, запровадив термін «каріотип», дослідив каріотипічні зміни у мутантів та під час еволюц. становлення систематич. угруповань, явище цитоплазматич. спадковості тощо. Цитол. основам репродуктив. розвитку рослин присвяч. також дослідж. Я. Модилевського, П. Оксіюка, В. Фінна, К. Кострюкової, Є. Кордюм, В. Банникової та ін. Від серед. 20 ст. широке використання нових методів фіз. та хім. аналізу, молекуляр. біології й електрон. мікроскопії дало можливість вивчати субмікроскопічну та молекулярну орг-ції клітини, розшифрувати структуру нуклеїн. кислот та генет. код, з'ясувати механізми репарації ДНК, синтезу макромолекул та ін. 1970–80-і рр. стали перелом. у розвитку молекуляр. генетики та еволюц. біології.
неклітинні істоти не здатні самостійно існувати поза межами клітини.