Ответы
Ответ:
Здавна мудрі правителі багато важили в управлінні державою чи громадою. Ще в давньоруському "Ізборникові 1076 року" записано такі слова для настанови тим, хто стоїть на чолі людської спільноти: "Скільки силою ти перевершив усіх, стільки й справами добрими просяяти і потрудитися повинен". Та чи завжди ті, хто мають владу над людьми, згадують ці слова? Ця проблема посідає чільне місце й у повісті Івана Франка "Захар Беркут".
Серед високих Карпатських гір загубилося невелике село Тухля. Дружною і міцною громадою жили його жителі. Очолював її найстарший із тухольців — Захар Беркут. "Мов старий дуб-велетень" стояв він серед громади, справляючи величезний вплив не тільки на своїх односельців, але й на "кільканадцять миль довкола, по руськім і угорськім боці". Окрім того, знали Захара ще й як "чудового лікаря, що лічить рани і всілякі болісті, але й не менше як чудового бесідника та порадника, котрий "як заговорить, то немов Бог тобі в серце вступає", а як порадить чи то одному чоловікові, чи цілій громаді, то хоч цілий майдан старців набери, то й ті вкупі ліпшої ради не придумають".
Дивує його відданість громаді. Захар не лише слідкує за дотриманням законів співжиття громади, але й сам суворо дотримується їх. Заради порятунку громади він ладен пожертвувати навіть найдорожчим, що у нього було, — власним сином Максимом.
А ще Захар Беркут вірний законам пращурів. Він надзвичайно близький до природи, завжди просить допомоги у неї. Перед боєм з монголами він звернувся до світила з такими словами: "Сонце, великий преясний володарю світа! Відвічний опікуне всіх добрих і чистих душею! Зглянься на нас!... Сонце, я поклоняюсь тобі, як діди наші поклонялися, і молюсь до тебе всім серцем: дай нам побідити!".