Ответы
Ответ:
За своїм державним устроєм Візантія була монархією. Вся повнота влади належала василевсу (грецька назва імператора), який був “нижче Бога і наступним після Бога”. Для звертання до імператора належало стати на коліна, царським статуям слід було віддавати шану, як іконам. Але важливою особливістю було те, що священною вважалася лише посада імператора, а не його особа. Імператор не успадковував трону, а обирався армією, синклітом (грецька назва сенату) і народом.
Влада імператора водночас була абсолютною і необмеженою. Він був понад законом, розпоряджався життям і майном своїх підданих. Імператор правив країною за допомогою великої кількості чиновників, а також синкліту, що був дорадчим органом при імператорі. Він був і главою держави, і вищим законодавцем, і керівником уряду, і вищим суддею, і головнокомандувачем армії.
Як стверджують літописи, лише за часів Аскольда і його наступника Діра ( а це початок IX століття) у Середній Наддніпрянщині відбувалися процеси, які можна назвати державницькими: поява княжих титулів, успадкування верховної влади, походи і завоювання, переростання звичаїв у закони, становлення первісних примітивних адміністративних апаратів, впорядкування обов’язків вождів та їх слуг по відношенню до центральної (князівської) влади, - усе це явні ознаки становлення ранньофеодальної держави. Звичайно, навіть після консолідації племен Русь не була класичною монархією на кшталт, наприклад, сусідніх Франкської імперії Каролінгів, Болгарської або Моравської держав. Тут не було централізованого державного апарату, і княжу волю втілювали в життя варязькі дружинники. Але уже існували деякі ознаки ранньофеодальної монархії: людність розселялася за територіальним принципом (зберігши при цьому роди); князь-вождь мав владу гегемона, населення хаотично сплачувало данину (підкоряючись при цьому не княжим посланцям, а старійшинам власних родів). Вища державна влада у цей період мала військовий характер, і достеменно відомо, що перші руські князі були виборними . Про чіткі ознаки ієрархічної системи державного управління (як – от: офіційне призначення воїнів намісниками на землях завойованих племен, регулярне обкладання даниною цих земель, здійснення примітивного судочинства можна говорити, починаючи з князювання Олега у Київській землі , - підкоренні ним племен - сусідів та проголошенні Києва столицею, описаному у «Повісті временних літ».
Звідси висновки, що методи реалізації державної влади за перших київських князів мали насильницький економічний характер – влада над підкореними племенами полягала, в першу чергу, у стягненні полюддя - одного з найпримітивніших способів здійснення економічного гніту, який полягав у щорічному зборі натурального оброку. Полюддя найчастіше збирали намісники–дружинники, іноді долучався сам князь.
Смерть князя, вбитого древлянами за його ненаситність, послужила важливим уроком для його спадкоємців і примусила наступників внести зміни до управління малими князівствами.
Объяснение: