Ответы
Ответ:
Гортаючи сторінки повісті І. Франка “Захар Беркут”, я ніби опиняюсь у далекому минулому, де руський народ протистоїть ордам кочових племен. Я бачу і старого, вже сивого Захара Беркута, і чарівну Мирославу, “чорні палкі очі” якої пильно все спостерігають. Але ось з’являється наймолодший син Захара Беркута – Максим, що, “мов здоровий дубчак між явориною, визначався між усім тухольським парубоцтвом”. Хто він, цей Максим Беркут? Що він за людина, які знає секрети, що до нього так тягнуться люди?
Він – “дитя гір”. Можливо,
це і приваблює мене в ньому, адже він не набрався нещирості, заздрості. Максим – простий, як сама земля, як величезні гори, як стрімкі річки, як кришталеве повітря. Здається, все він черпає з самої душі природи і збирає у своєму серці.
Мені подобається і безстрашність, сміливість Максима. Його природний розум, кмітливість. “Все у нього виходило в свій час і на своїм місці, без сумішки й сутолоки; всюди він був, де його потрібно, всюди вмів зробити лад і порядок”, – пише Іван Франко. Я ніби бачу, як пихатість боярської служби поступово переходить у повагу до Максима. Адже він дає розумні поради, а головне,
врятовує дочку боярина Мирославу, коли вона потрапила у лігво ведмедів. Я захоплююсь його рішучістю й одночасно скромністю, бо Максим не хизується своїм подвигом. На мій погляд, зіткнутися з розлюченою ведмедицею та ще й перемогти її, причому врятувавши людину, – це справжній подвиг